Розділ 1: Кордон людяності

Максим поправив на переніссі окуляри з доповненою реальністю. Перед його очима розгорталася сітка: теплові карти, траєкторії руху вітру, щільність біомаси. Його стартап «Eco-Trace» мав стати революцією — «Google Maps для дикої природи». 

— Кожна гілка під контролем, — кинув він у мікрофон, записуючи черговий сегмент для інвесторів. — Ми приборкуємо хаос Чорногори. Дикість — це просто брак даних.

Поруч з ним Аня, провідна аналітикиня, перевіряла сигнал дрона. Ігор, технічний директор, тягнув на собі кофр із «розумними» камерами. Вони виглядали як прибульці з майбутнього серед цих дерев, що пам’ятали ще княжі лови.

Старий Микола, їхній провідник, зупинився біля каменя, що нагадував застигле в крику обличчя. Він виплюнув самокрутку і подивився на Максима з такою відразою, наче той був пліснявою на хлібі. 

— Далі я не піду, паничу. Там — межа. Там «співаючі дерева» починаються. 

— Миколо, ми платимо вам за супровід, а не за лекції з фольклору, — Макс не відривався від планшета. — Ми маємо поставити датчик на тій височині. 

— То платіть за те, щоб я мовчав, — хрипко відповів старий. — Але слухай сюди: ліс не бачить твоїх вольтів. Він бачить твою теплу кров. Чугайстер уже чує, як ви пахнете містом — антисептиком, кавою і страхом. Ви для нього — як яскравий фантик для сороки. Він не вб’є вас. Він просто... витрусить із вас людей. Повертайте, поки ваші ноги ще знають, як носити взуття.

***

Коли Микола пішов, тиша стала відчутною. Вона не була порожнечею — вона була присутністю. За годину підйому сталося перше «диво»: дрони один за одним просто почали падати. Їхні пропелери завмирали в повітрі, наче хтось невидимий хапав їх за крила. 

— Магнітна аномалія? — прошепотів Ігор, піднімаючи розбитий пластик.

Але Максим не чув його. Він відчув дивний дискомфорт у роті. Ясна почали нити, а зуби здалися занадто тупими, непотрібними. Йому раптом захотілося зняти взуття. Синтетичні шкарпетки пекли шкіру, наче кислота. Він хотів відчути пальцями вогкий мох, слизьких червів, холодну глину.

Вони вийшли на галявину, і Аня скрикнула. Посеред кола з чорних смерек стояло дерево, якого не було на жодній карті. Воно було білим, абсолютно лисим і обвішаним 

кістками. 

Це не були залишки тварин.

На гілках хиталися флейти, зроблені з людських гомілок.

Замість оберегів висіли хребці, нанизані на жили.

На самому верху, наче огидна крона, були прибиті висушені людські вуха — сотні вух, що ловили кожен шепіт вітру.

Коли вітер проносився крізь ці кістяні трубки, ліс наповнювався низьким, утробним гулом. Це була пісня без слів, але Максим зрозумів її кожну ноту. Вона співала про те, як приємно розривати сире м'ясо. Про те, як солодко бігти на чотирьох лапах, не знаючи сорому та обов’язку.

***

— Що це... що це за звук? — Аня затиснула вуха руками. Її зіниці почали розширюватися, заповнюючи собою весь колір очей. Олексій подивився на свою руку. На ній пробивався густий, жорсткий волос, що ріс прямо крізь рукав дорогої куртки. Його нігті потемніли і стали гострими, як зазубрене скло.

Він глянув на Ігоря. Той сидів на землі і з дивним натхненням... 

їв землю. 

Він заштовхував бруд у рот жменями, мурликаючи щось під ніс. В його очах більше не було технічного директора. Там був голодний звір, що вперше спробував смак дому.

Максим відчув, як його iPhone у кишені вібрує — прийшло сповіщення про "Низький рівень заряду". Це здалося йому чимось неймовірно смішним. Яким безглуздим був цей шматок скла в світі, де дерева співають кістками. Він дістав телефон і відчув огиду до його гладкої, штучної поверхні. Максим розмахнувся і з усієї сили вгатив гаджетом об камінь. Скло бризнуло в сторони, розрізавши йому долоню.

Побачивши власну кров, Максим не злякався. Він підніс руку до обличчя і 

злизав її. 

Солоний, металевий смак викликав у нього такий напад екстазу, що він упав на коліна. 

— Ти зайшов людиною, — прошепотіли «співаючі дерева». — Але людина — це лише обгортка. Пора її зняти.

Десь у хащах почувся низький гул, схожий на сміх велетня. Чугайстер почав своє полювання. Але він не шукав жертв. Він шукав тих, хто готовий скинути шкіру і стати його новою зграєю.