Глава 51. Механізований штурм на «Глушкова»

Глава 51. Механізований штурм на «Глушкова»

«Найстрашніший наказ — той, у якому ти наперед знаєш ціну, але не маєш права його не виконати.»

Поки Громов навчав курсантів азам виживання й бою, на іншому кінці цієї війни Соколов знову сидів над картою. Та сама поза, ті самі темні кола під очима, той самий холодний погляд людини, яка бачила занадто багато, щоб сліпо вірити в красиві стрілки на штабних схемах.

Курська область. Напрямок — «Глушкова».

Штаб поставив задачу чітко й сухо:

механізований штурм, прорив нової лінії оборони противника, вихід на визначений рубіж. Танки, БМП, піхота — класика. Те, що добре виглядає у звітах. І те, що погано працює, коли ворог уже чекає.

Соколов провів пальцем по карті, зупинившись на густо заштрихованій ділянці.

— Вони тут сидять тиждень, — сказав він спокійно, але жорстко. — Окопи, мінні поля, ПТ-засідки, дрони. Вони чекають, щоб ми пішли в лоб.

Офіцер зі штабу на екрані лише зітхнув:

— Іншого рішення немає. Треба тиснути.

— Є, — відповів Соколов. — Обхід. Удар по флангу. Вибити логістику, змусити їх відійти.

— Ні, — відрізали у відповідь. — Часу немає. Рішення прийняте.

Зв’язок обірвався.

Соколов ще кілька секунд дивився на темний екран. Він знав це відчуття. Коли ти не командир — ти виконавець. Навіть якщо розумієш, чим це закінчиться.

Він вийшов до своїх.

Барс сидів на броні, перевіряючи спорядження.

Буревій мовчки чистив зброю.

Яструб і Шторм обговорювали маршрут, не жартуючи — занадто серйозно.

Кабанов затягував бронежилет, ніби готувався не до бою, а до удару.

— Штурм, — сказав Соколов коротко. — Механізований. Йдемо з іншою бригадою.

Ніхто не задавав питань. Усі все зрозуміли з першого слова.

— План не наш, — додав він чесно. — Але живими повернутися — наш.

Барс хмикнув:

— Значить, будемо думати на ходу.

Соколов кивнув.

— Саме так. Думати. Прикривати одне одного. І пам’ятати: броня — це не безсмертя.

Почалася підготовка. Машини підтягувалися до вихідних позицій. Механіки востаннє перевіряли двигуни. Медики пакували носилки. По рації проходили короткі, сухі команди — без емоцій, без зайвих слів.

Над полем уже висіла напруга. Така, яку відчувають лише ті, хто знає:

цей наступ буде важким.

і, можливо, не всі повернуться.

Соколов ще раз глянув на карту, потім на своїх людей.

— Тримаємось разом, — сказав він тихо. — І не геройствуємо. Героїзм — це вижити й виконати задачу.

Колона почала рух.

Попереду був «Глушкова».

І оборона, яка чекала саме на них.

Колона почала заходити в Курську область на світанку. Попереду — рівнина, туман ще тримався над землею, двигуни броні глухо ревіли, розрізаючи тишу. Першими на шляху стали «зуби дракона» — бетонні піраміди, що тягнулися суцільною лінією.

— БРЕМи вперед, — спокійно скомандував Соколов у рацію.

Інженерні машини вийшли на передній край. Метал скреготів об бетон, ковші впиралися, штовхали, ламали, відсовували загородження, прокладаючи вузький, але прохідний коридор. Колона зупинилася лише на хвилини — все йшло чітко за планом.

— Прохід є. Колона, вперед, — доповів командир БРЕМ.

Броня рушила. Танки, БМП, бронемашини одна за одною проходили першу лінію оборони. Напруга трохи спала — найгірше, здавалося, позаду.

Але саме в цей момент небо загуло.

— FPV… — хтось прошепотів у рацію.

— FPV ДРОНИ! — закричав Яструб. — Зліва і зверху!

Перший дрон увійшов у БМП майже без звуку — лише короткий свист і сліпучий спалах. Машину підкинуло, люки вирвало, полум’я вдарило в небо. Другий дрон ударив у бронеавто позаду — вибух, крики, чорний дим.

— Контакт! Контакт! — пролунав крик у загальному каналі.

— Десант, геть з броні! Врозсип! — командував Соколов, перекрикуючи вибухи.

Бійці сипонули з машин, падали в канави, за уламки бетону, у вирви від старих прильотів. Кулемети відкрили вогонь по посадках попереду, де вже працювала ворожа піхота.

І майже одразу — артилерія.

Розриви лягали щільно, відрізаючи колону, накриваючи фланги. Земля здригалася, повітря було забите пилом, запахом гару й металу.

— Вони нас чекали… — глухо сказав хтось у рації.

— Працюємо по секторах! Не панікувати! — жорстко відповів Соколов. — Барс, правий фланг! Денні — посадка!

РПГ вдарив по ворожому окопу, черги автоматів зрізали силуети, що намагалися підняти голови. Над полем знову з’явився дрон — його збили короткою чергою, уламки впали просто перед позицією.

Механізований штурм зірвався за лічені хвилини.

Тепер це був не прорив — це був жорсткий піхотний бій, де кожен метр дався кров’ю.

Соколов, притискаючись до землі, швидко окинув поглядом поле бою й стиснув рацію.

— Закріплюємось тут. Тримаємось. Далі — по обстановці.

Він уже знав: легким цей бій не буде.

І це був лише початок.

Бій спалахнув не одразу — він вибухнув.

Спочатку був вереск. Тонкий, такий, що різав слух, ніби небо різали ножем.

Хтось устиг лише підняти голову.

— Дрони!

Перший удар припав по техніці іншої бригади, що йшла лівіше. Спалах — короткий, злий. Машину підкинуло, мов іграшку, і вона одразу осіла в диму. Другий вибух — уже ближче. Крики в ефірі наклалися один на один, зв’язок захлинувся.

— Є влучання! У нас двісті!