Історія Дор. Кинджал смерті
Епілог
Максим ішов кладовищем, спираючись на паличку, повільно, наче вимірюючи кожен крок. Свіжий насип над могилою Дор ще пахнув землею й хвоєю. Він зупинився, подивився.
— Ну от, босе… — тихо видихнув, ніби ділився новиною.
Сів на холодну лавку, витягнув з-за пазухи дві маленькі книжечки в потертих обкладинках — щоденники Дор. Пальці самі знайшли зігнутий кут, розправили його, наче востаннє гладили її руку. Усмішка — ледь помітна, але щира, як у той день, коли вона вперше назвала його «мій».
На сторінках ще стояв запах бензину й вітру: вона завжди їздила на своєму старому мотоциклі, навіть коли посивіла.
— Дідусю…
Голос позаду — молодий, трохи розгублений. Онук, мабуть. Але Максим не обернувся. Він дивився вперед, крізь туман, крізь роки. Там, на краю світу, стояла Дор — у його сорочці, з квітами у волоссі. Чекала.
Він підвівся. Паличка впала. Кроки стали швидкими, легкими, молодими. Він ішов до неї — і вже не зупинявся.
#299 в Детектив/Трилер
#142 в Детектив
Відредаговано: 16.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
