Розділ 7

У понеділок вранці Дор прочитала записку й спробувала діяти за вказівками, але просто сидіти й відпочивати було для неї надто складно. Тож вона сіла на байк і вирушила на роботу. По дорозі, на світлофорі, її підрізав інший мотоцикліст — чорний мотоцикл із прихованими номерами. Дор намагалася наздогнати порушника, але несподівано шлях їй перегородила жінка з візком, повним різного мотлоху. Через різке гальмування її телефон випав і розбився об асфальт. Їй не залишалося нічого, окрім як їхати до майстерні, щоб полагодити його.

Максим сидів за своїм столом, гортаючи файли по справі Рудої, коли рація ожила: за містом виявили розбитий мотоцикл, водійка — жінка — загинула на місці. Лариса виїхала на виклик, щоб оформити ДТП. За якийсь час на базу надійшло нове повідомлення: аварію перекваліфікували на вбивство, потрібна група криміналістів. 
Тінь вийшов із кабінету й наказав Максиму приєднатися до команди — його інтуїція підказувала, що з цією аварією щось нечисто.

— Жінка, приблизно 30–35 років, — сказав він — загинула за дивних обставин. Особлива прикмета — татуювання ножа на передпліччі, — додав він.

Максим почув це й похолов. Він зателефонував Мажору, той підтвердив слова капітана.

— Хто вона, ти знаєш? — запитав Максим.

— Ні, обличчя сильно пошкоджене, я б сказав, стерте об асфальт, — відповів Мажор.

— Перевір її спину, — благав Максим, біжучи до машини.

— Не можу, чекаємо криміналістів.

— Глянь, це може бути вона! — наполягав Максим.

— Дор?

— Так, вона не відповідає, мотоцикл схожий!  — кричав в трубку телефона Максим.

Мажор наблизився до тіла і, закинув куртку не торкаючись жертви кульковою ручкою, запитав:

— І що я тут маю побачити?

Потім додав:

— Нічого цікавого, лише подряпини й синці.

Максим завершив дзвінок і почав набирати Назара. Назар розказав, що на стоянці байка нема, як і машини. Максим пояснив, що взяв її авто, і попросив Назара: якщо той помітить мотоцикл або Дор,  щоб одразу йому подзвонив  й затримав її, допоки він не прибуде.

Максим мчав на місце аварії, одночасно перевіряючи камеру спостереження будинку. Не впоравшись із поворотом, він добряче протаранив праве крило авто. За містом, на дорозі 67, неподалік заплави, стояли поліційні машини, обмежуючи проїзд до місця аварії.

Лариса помітила чорну "Ауді", яка ледь не врізалася в поліційну машину. Водій вискочив із неї й побіг щодуху до місця аварії.

— Це не вона, — стримав Віктор Максима.

— Не вона?! Це її мотоцикл, але номери...

— Хтось зробив клон номерів.

Територію, де лежало тіло, обгородили стрічками, навколо працювали слідчі в білих захисних комбінезонах. Віктор із Мажором підійшли до початкової точки ДТП. На узбіччі лежав розбитий байк.

— Дивно, — промовив уголос Віктор.

— Що? — запитав Мажор.

Віктор нахилився, помітивши розірвану жилку, натягнуту вздовж дороги й зафіксовану між двома деревами по обидва боки.

— Малий, познач маячками, — показав Віктор на дерева та жилку. — Чого тут немає?

— Не знаю... Крові? Якби жертва не впоралася з керуванням, тут мав би бути шлейф крові. Ти ж бачив, що з її обличчям — вона добряче ковзнулася по асфальту. Де краплі крові?

— Припускаю, що вона вже була мертва. Хтось це підлаштував?

Віктор підійшов до групи криміналістів.

— Можу сказати, що думаю, але майте на увазі: це лише попередні припущення. Точні відповіді з короткого огляду отримати неможливо.

— Ми уважно слухаємо, — відповів один із поліціянтів.

— Це постановка.

— Що? — перепитав хтось.

— Крові на дорозі немає, її тягнули вже мертвою. Вона померла приблизно дві-три години тому, — він присів біля тіла, показуючи рукою. — Трупного задубіння ще немає, воно настає через три години після смерті, але температура тіла вже знизилася на два градуси. Тіло остигає приблизно на градус за годину. Враховуючи сьогоднішню температуру, можу сказати точно: смерть настала між 10:30 та 11:30. І точно не в ДТП. Бачите? — він показав на її шию.

— Слід.

— То жилка, яку ти знайшов, — це вона нею...? — запитав Мажор.

— Ні, та жилка між деревами — щоб нас заплутати. Якби вона була на мотоциклі, шию б їй розрізало. А тут слід удушення.

Думаю, вона сиділа нерухомо, і хтось її душив. Бачите сліди? Вони йдуть від низу горла вгору, а ззаду підіймаються до потилиці, — Віктор нахилив голову жертви, щоб показати.

— А що з її волоссям? — запитала Лариса.

— З волоссям? — перепитав Максим.

— Тут усе зрозуміло: жодна жінка так би себе не постригла. Воно обрізане якось незграбно.

— Цілком згоден, — кивнув Віктор. — Чоловікам це не одразу впадає в око, але стрижка неакуратна.

Віктор звернувся до Мажора:

— Допоможи зняти куртку.

Вони обережно стягнули куртку з руки жертви.

— Чому вона одягнена наполовину? Одна рука відкрита, а друга в куртці, — здивувався Мажор.

— І мені це цікаво, — відповів Віктор. Він узяв спиртовий розчин, протер татуювання ватною паличкою — і воно почало стиратися.

— Це фарба.

Віктор відвів Максима вбік:

— Занадто багато схожості з нею.

Максим кинувся до машини.

— Куди це він? — запитала Лариса.

— Капітан викликав, — пояснив Віктор. — Давайте до роботи. Пакуйте тіло, на горизонті гроза насувається, досить час гаяти.

---

Максим забіг на кухню. Я стояла біля мийки, миючи посуд. Раптом я відчула, як мене хтось міцно обняв ззаду. Я глянула на руки, що обіймали.  
— Ти чому не на роботі? І звідки такі ніжності? Щось у лісі здохло? — я обернулася до нього.  
Він поцілував мене, так і не промовивши ні слова.  
— Ей, що відбувається? — я відсунула його на відстань витягнутих рук.  
— Я згоден, — сказав він.  
— Згоден?  
— Бути з тобою.  
Не такого я чекала, це точно. Я все робила, щоб я йому спротивилась.  
— Але є одне правило, — продовжив він, — ніяких вистав і гулянок з ким попало. Тільки ти і я, тільки ми. Ти згодна?  
У мене пересохло в горлі, я ледве отямилася від почутого.  
Я не встигла відповісти, а він нахилився, поцілував мене — легкий дотик губ, — і зник у ресторані.