Світланка та мережевий маркетинг

У свої тридцять чотири, Світланка ще перебувала в пошуках свого місця та призначення в житті. Вона завжди говорила своїм дітям, що не важливо чим вони будуть займатися, яку виберуть професію, головне, щоб вони отримували від цього задоволення, горіли своєю справою, тоді до них прийде успіх і матеріальний добробут. ЇЇ чоловікові пощастило, він вже займався такою справою, а от її батько все життя працював на роботі, яку ненавидів, тому на думку дівчини, був нещасний. І дівчина хотіла знайти роботу, якою б горіла.

Перші гроші Світланка отримала за свою роботу в десять років, коли зі своїм братом, та ще юрбою однолітків, продавали біля потягу смажене насіння та кукурудзу. У вісімнадцять Світлана вперше влаштувалася на роботу поєднуючи її з навчанням в університеті. Працювала сумлінно, за що отримала відзнаку кращого працівника, а потім вона звільнилась, а ще звільнився директор закладу, де вона працювала, хоч Світлана не мала до цього ні якого стосунку, а за тим випуск з університету, одруження та декрет. Потім знову влаштувалась в цю ж компанію, тепер поєднуючи роботу і виховання дитини, її знову відзначали як кращого працівника, було кар'єрне зростання, а за цим - звільнення за власним бажанням, знову звільнення директора закладу, чесно слово, Світлана до цього зовсім не була причетна, то просто збіг, а потім знову декрет. В третє вона вже боялась влаштовуватись в цю компанію, двох дітей вистачає з головою та й директора майбутнього було шкода, тому від гріха по далі.

Світланка належала до тієї категорії людей, які сумлінно ставляться до своїх обов'язків, була гарним працівником і роботи не цуралась, та все то було не те, а хотілось на роботі горіти і не просто горіти, а палати. Тому пробувала себе в різних сферах і так склалось, що дійшла справа і до мережевого маркетингу, ця історія сталась з нею, коли вона саме горіла цією роботою, в неї були певні успіхи, дохід та своя команда однодумців.

Якось їхала вона електричкою і як часто буває, по вагонах ходили жіночки з дітьми ромської національності, просили "копійочки на хліб". Проти цих людей, яких зазвичай в народі іменували "циганами", вона нічого не мала проти, люди як люди, заробляють як можуть. У вагоні було не людно, максимум десять пасажирів. День, мабуть, був не надто прибутковий, тому дівчата вирішили не просто пройти по вагону, а підсаджувались до пасажирів та розповідали про свою гірку долю.Така тактика була виправдана, тому що шість з дев'яти пасажирів розпрощалися зі своїми кревними, щоб голосиста компанія як найшвидше від них відчепилась, ще троє виявились стійкими і від них вони пішли, так нічого не отримавши. І ось, настала черга Світланки, яка завбачливо затиснула сумочку між своїм тілом та стінкою вагону. На ногах у дівчини знаходився пакет, за вміст якого вона зовсім не турбувалась. Тільки но жіночки з малими дітьми оточили Світланку, тобто розсілись навколо неї, щоб жертва не втекла, почали з коронного: "Дєвушка, красавіца ..." Вже за те, що її не назвали таким ненависним "женщина", а "дєвушка" та ще "красавіца" була згодна дати декілька гривень. Але потім, вони почали розповідати про свою гірку долю і так вони гарно та натхнено розповідали, що у Світланки майнула думка, такі дівчата їй в команді стали б в пригоді. А ще на ноги, а з ними й на підприємницьку жилку, тиснув пакет з продукцією компанії, представником якої саме була Світланка. Слово за слово і ось вже жіночки з дітьми йдуть від Світлани, на обличчях у них проступає збентеження та недовіра, а в руках - пакет з продукцією. Мабуть, пізніше, вони подумають, що така дівчина як Світланка, їм би також знадобилась в команді. А все тому, що на той момент дівчина горіла своєю роботою, а коли гориш, то все можливо, навіть отримати гроші там, де ці гроші думали отримати від тебе.

Ви запитуєте, а що ж Світлана? Дівчина була засмучена, що в жіночок не було паспортів, а то б вона їх ще й зареєструвала, а вже в вечері довго сміялась з батьками, коли мама розповіла їй анекдот, який недавно почула:

"На вокзалі до консультанта Оріфлейм підійшли цигани, відбивалися від неї потім всім табором."

І бувають же такі збіги в житті.