Одна ніч з життя Софії

Вона крутилася в ліжку, не могла заснути. Минав четвертий час ночі. Останні три тижні її життя перетворилися на суцільний жах — сильний стрес, переїзд до іншої країни, весілля й абсолютно нове для неї сімейне життя, до якого вона не мала жодного досвіду. Вона щойно стала коханою й люблячою дружиною, але ще не встигла звикнути до цієї ролі.

У голові панував безлад із побутових дрібниць, спогадів про минуле й туманних цілей, які було складно втілити в умовах міграції. В одну мить вона втратила все — друзів, звичні заняття, роботу — й, запакувавши все своє минуле життя у валізу на коліщатках, вирушила до іншої країни, в інший світ, до коханого чоловіка, який спав поруч, повернувшись до неї спиною.

Софія лежала й дивилася в стелю, намагаючись пригадати вчорашній день, але дні злилися в один нескінченний потік похмурих думок і одноманітних подій. Відчуття безвиході накотилося на молоду темноволосу жінку років тридцяти. Хотілося спати — будь-якою ціною змусити себе заснути, та ніч уже добігала кінця, а сон так і не приходив.

Дівчина поглянула у вікно — надворі лютувала снігова заметіль, рідкісна для цих місць. Краєвид був красивий: усе біле, таке рідне, наче з дитячих казок. Та зараз їй було байдуже — в голові роїлися тривожні думки, не даючи їй заснути.

Вона повернула голову ліворуч — мирно посапуючи, поруч із нею лежав її чоловік, високий блондин, який, здавалося, ніколи не втомлювався, робив усе, що міг, і любив усім серцем. Та зараз він був такий безпорадний, такий рідний і теплий…

У якийсь момент Софії захотілося, щоб він просто зараз прокинувся й обійняв її, підтримав і заспокоїв. Вона простягнула свою тонку, витончену руку й торкнулася його плеча, але тут же забрала її — вона знала, як сильно він втомлюється, піклуючись про неї, працюючи до пізньої ночі. Він заслуговував на сон…

А вона не могла заснути. Вона знала, що в кімнаті є третій. Хтось третій, хто не дає їй спати.

Крик півня знову розрізав ранкову тишу. Софія затулила вуха руками й заплющила очі.

— Та замовкни ж ти вже! Дай мені спокій, дай мені заснути! — прошипіла вона в безмовному крику.

У неї часто траплялися безсоння — симптоми її хвороби, — та зазвичай вона все ж засинала. А тут — цей проклятий півень, що волав від самого ранку десь у сусідів.

«Треба було вчора все-таки купити беруші. Я ж проходила повз ту аптеку… Чому ж я не зайшла туди?.. А зараз такий вітер — удень нікуди не вийти…» — Софія важко зітхнула, і крихітна сльоза скотилася з її карих очей.

Півень заспівав іще гучніше. Руки притиснулися до вух ще сильніше, намагаючись відгородити втомлений мозок від будь-якого шуму, від усього світу… Аби тільки заснути, аби тільки заснути!

Вона накинула на себе теплу ковдру — було холодно. Здавалося, що найгучнішим звуком є звук її власного серця, такого швидкого, мов барабанний дріб, і дихання… її збивчасте дихання було таким поверхневим.

І знову цей крик. Крик півня…

Вона різко перевернулася на бік, не в силі більше терпіти безсоння, але раптом тепла рука лягла на її ніжне плече. Софія завмерла й повернулася.

— Що сталося? Чому не спиш? Знову щось сниться? — Саша сперся на лікоть, ніжно погладжуючи свою дружину по плечу.

Він прокинувся від її рухів і всім тілом відчув, що їй потрібна підтримка, що вона не справляється.

— Та ось, проклятий півень кричить від самого ранку. Я тільки хотіла заснути, а він мене будить… Коханий, я не могла заснути з півночі, я справді не можу спати… — Софія притиснулася до теплого тіла свого чоловіка.

У його обіймах вона відчувала спокій і надійний захист… На мить їй захотілося, щоб час зупинився, щоб він завжди так притискав її до себе своїми міцними, мускулистими руками.

Він був спортсменом, і вона відчувала в ньому захисника й надійну опору. Але півень знову заспівав…

— Це всього лише пташка, — з усмішкою сказав чоловік. — Така в нього робота — зранку співати. І на це є дуже важлива причина й давня історія. Хочеш, розповім?

Їй уже було байдуже… Будь-яка історія зараз була для неї, мов пігулка від безсоння й безкінечного копання в собі.

— Яка історія? Розкажи, — вона вперше усміхнулася, не розуміючи, що в цьому може бути цікавого.

— О-о-о, а ти не знала? Вам що, на уроках історії не розповідали цю життєву історію? Реальний історичний факт! — чоловік усміхнувся, зручніше вмостився на спині й почав свою розповідь.