Поема

І

Поміж високих, далеких гір
І темних, дрімучих лісів,
Стоїть могутнє місто Дегір,
У якому Брентон на троні сидів.

Боялись короля – в нім жила гроза,
І йшли за ним крізь кров і біль,
Справжній лідер, тверда гора,
Але наче старий божевіль.

І було у нього троє синовєй:
Старший – Мілітес, лицар мужній,
Здобував повагу силою своєй,
В бою, мов нескрушний буревій.

Середній син – то Годрік був,
Не знав меча, не прагнув бою,
Та з честю жив і гідність ніс
У своєму світі, у своєму строю.

І наймолодший був, звали Анон,
Не славився силою, без народу,
Та мріяв той про батьків трон,
І керувати від заходу до сходу.

Та довго в мирі йшли роки,
Сини шанували короля свого,
Він правив – і мовчали всі вони,
А як помер – забули, мов і не було.

Закінчилось Брентона панування,
Та він, на жаль, залишивши світ.
Не залишив заміну керування,
Тому старший узяв батьків слід.

Правив він розумно, без злого сліду,
Та серце його тьмяніло й сильно нило -
Бо трон - це не лише про особисту мрію,
А про тягар, що, наче, у душі засіло.

Не минуло й кілька довгих літ,
Як і Годрік замисливсь про корону:
«Чому я не можу піднятися у світ,
Щоб не служити тому трону?»

А наймолодший – тихо й мудро –
Свій шлях творив без крику і зла,
Він мав підпорядковуватися хмуро,
Бо знав – трон не для його крила!

ІІ

І відчув середній батька шквер
Годрік зібравсь, як міг, до бою, 
І зрозумів, що черга його тепер –
Просяде трон під важкою ногою.

Годрік довго не тягнув – пішов, 
Не став він брату підкорятись,
Стояв той і дивився, король немов
Рішив за владу із братом битись

Зібравши військо, що пішло у бій, 
Годрік пішов крізь ліси, ріки і гори.
Або переможець, або темний злодій –
Усе рішить фінальний бій покори.

Хлопець перед стінами міста став, 
Розставивши війська у довгій долині. 
Могутні барабани кликали до слав, 
А Годрік погрузився у стан гордині.

Мілітес був як батько, теж не промах,
Не віддав він владу за  просто так. 
І, надавши військам наказ у нормах,
Став чекати до бою добрий знак.

Зібрались усі, хто міг тримати меч,
Розмістившись перед містом тим.
Та Мілітес знав – буде кровавий теч
Текти по полю ручайком малим

Та зійшлись дві армії в тім бою, 
Там і щит на щит, і меч на меч, 
Не спинити вже ту злу юрбу, 
Битва братів – огонь, не менш.

Багато пало, лунав шум і грім, 
Бій скінчився в ранковий час: 
Переможець Годрік став як дим, 
А Мілітес на троні в останній раз.

Той трон не здався Годріку чужим, 
Але міць тримала сильним тягарем, 
І не потушити біль навіть іншим,
Що у душі болів із кожним днем.

Та з того часу трон був не на жарт їдкий
Бо біль змінив серце короля із того дня, 
В пам’яті лишився від війни слід гіркий, 
Що забрала брата, любов і святе ім’я.

ІІІ

Коли ж Годрік сів на батьковий престол,
То всі покірно вклонились йому у честі.
І, забувши, що раніше був другий король
Відмічали у Годріка на великому банкеті.

Пройшов уже майже рік його правління,
Та великих змін в країні майже не було,
І лише велике економічне падіння
Відчули жителі держави його.

Водночас настав королівський час,
Коли до Годріка приходив Анон.
Заходе й каже чітко водночас,
Що керувати прийдеться разом.

Годрік не хотів слухати свого брата,
Він вважав, що той ще дуже юний,
І буде велике горе для королівства, 
Як до влади прийде такий бездумний.

«Але що ж мені тепер цим робити?
Брат же. Не вбивати же, як…» –
Засмутився Годрік, згадавши брата,
Та заболіло йому, що не забути ніяк.

Годрік думати став та придумав
Відправити брата до кордонів,
До Лордів відправити надумав,
До земель віддалених народів.

Анон послухав старшого брата,
Бо наказує не брат йому, а король.
Та думкою у голові склалась карта,
Як використати лордів на свою роль.

Усе йшло по його плану, як і думав:
Лорди погодились на план юнака.
Мрія стала явною, як колись обдумав:
Стане королем, і навіть без вояка.

Всі прийняли договір того принца,
Кожному цікаво засилитись у замок.
Все було добре – стала блискавиця:
Смерть Годріка прийшла немов уламок.

Помер король від отрути у чашці,
Який підкинув йому лорд Афон.
І, надавши початок історичній арці,
Годріка ховав наступний король Анон.

IV

«Хай живе король; слава королю», –
В котре за рік кричали Анона містяни
Та, потім вклонившись із любов’ю,
Понесли новину державними містами.

Радів Анон від свого бажаного життя,
Про яке мріяв ще із раннього дитинства.
Але, насправді, не вистачало йому знання,
Для продовження розвитку королівства.

Наступні місяці свого правління,
Він об’явив новою епохою держави,
Однак усе посипалось, як каміння
Від такої реформатської прояви.
 

Непомітно минуло пів року на троні,
Та всі ж помітили економіки прояви
Але прийшли новини, що на кордоні
Зібралися війська сусідньої держави

Юний король дізнався погану новину,
Що ворожа армія на шляху до столиці.
Та десь під проміння сонця новому дню
Мають уже заходити на місцеві околиці.