Частина 7

Настав той самий день: ввесь Магічний університет вийшов за приміщення, щоб зайняти оборону на тренувальній площі: саме там має бути битва.З ініціативи Барона Которі були запрошені воїни-коти з міста Венеція та сусідніх міст, щоб ті прибули на поміч до основних сил, хоча їх прибуло не багато, бо всі маги навчалися в цій школі.Котів було багато, але нашого героя турбувала та загадкова сила, яка може знищити навіть таку велику кількість котів-воїнів.Барон стояв з самого переду, як лідер та талісман битви, але він відчував себе, як під час жертвоприношення.
Раптом, в далині почали з'являтися магічні коти воїни, які створені магією, але озброєні мечами та магічними палицями, на зріст вони, як звичайні коти.Це було велике військо, більше, ніж наших оборонців.А ось з'явився і їхній лідер: в небі над військом постав сам Анджело Котов, він посміхався, хоча розумів, що його суперники підготувалися.Дві сторони дивилися один на одного перед битвою, їхні сили були більш-менш рівними.Наші сили були серйозно налаштовані до битви: вони знали своє діло, і могли битися до кінця, бойовий дух був в усіх учасників битви, у всіх, окрім Барона, він готувався до найгіршого сценарію подій, і тому слідкував за ворожим лідером.Наш герой подивився на нього, і, раптом, побачив в тих очах чорного відблиску, на обличчі зловіща посмішка, а сам він, непомітно для інших, почав світитися чорною аурою, що свідчило про застосування забороненої магії.Нашого героя моментально охопив жах, бо справдилося те, чого він боявся.
Барон затрусився на місці, показово відступив назад, та нервово поглядав на Анджело Котова.
Наш герой мовив, як командир:
 — Слабша магічна ланка, відійдіть назад, щоб не стати фаршем на полі бою!Приберіть з відси мало підготовлених та слабких котів, вони лише заважатимуть!Взагалі, всі, будь ласка, відступіть подалі, лише самі сильні попереду! — дбав про безпеку той.
В захисних рядах почалося занепокоєння, всі злякалися тому, що сам Барон відступив назад.
У війську почалося обурення та розгубленість, на це звернули увагу коти-майстери, які прибули сюди, аби допомогти.
Вони мовили:
 — Що це ти робиш Которі?Ти найперший в війську, а ведеш себе, як останній боягуз!Всі тут вмотивовані, бо впевнені, що ти їх захистиш, вони впевнені, що за тобою, як за стіною! — розкритикували його і висунулися трохи вперед до нього. — Військо, не відходьте назад!Цим ви показуєте ворогу слабкість!Це ворога ми маємо тиснути, а не він нас, хоч яка у нього зброю! — промовив один з них, і всі збадьорилися знову, Мурка також підтримала їх і висунулася вперед.
Барон навпаки: здавав далі назад, та промовив, не зводячи очей з Анджело Котова, який ніби дистанційно давив тільки його:
 — Ви не розумієте!Він має велику силу, про яку ви навіть і не підозрюєте!Ми не знаємо, як проти неї боротися, немає плану! — жаліючись сказав той та, перечепившись заднім ходом, впав на сідниці, але очей так і не відвів.Всі розчаровано здивували: вся надія та символ війська, просто впав перед супротивником, ще не прийнявши битви.Багато хто відчув гіркий смак в роті, через побачене: для них це зрада, що є болючим, для них, Барон просто віддав в лапи ворогу їхній університет без бою.
Мурка підбігла до нього, та, турбуючись, запитала:
 — Що з тобою?Це не схоже на тебе!Ти не з тих, хто боїться! — була вражена та.
Інші коти взяли на себе командування та прокричали:
 — Якщо не Барон, то ми зупинимо ворога! — мовили ті героїчно.
Пролунали слова підтримки, і, забувши про Барона, всі кинулися в битву.Дві сторони вступили в битву, в команді захисників, всі діяли дуже налаштовано та вмотивовано, через, що кожен бився, як за двох, чи за трьох.
Анджело Котов підняв лапу, напевно, щоб створити чорну діру, але він нічого не створив, і лише розізлився.Без забороненої магії не перемогти ворогу, магічні коти суперника не справлялися самі, і тому їх перемагали.Нові лідери захисників показували героїчні вчинки, і до них приєдналася і Мурка.Ворожі сили були розбиті, а сам Анджело Котов покинув поле бою.Це була велика перемога: нових лідерів, і Мурку теж, почали прославляти всі коти, які брали участь у битві, через, що, потім, слава пішла по всьому місті, або, навіть, за його межами.
Але, раптом, з землі піднявся Барон, він, ніби, ожив, але здивування не зникло.Всі осудливо дивилися йому в мордочку, вони називали його зрадником, нікчемою, вискочкою, та іншими образливими словами, але нашому герою було байдуже: він думав лише про Анджело Котова.Мурці стало соромно за кота, вона хотіла зробити вигляд, що не знає його, хоча й любила його.
Після битви, багато котів пішли святкувати перемогу, але Барон заховався в гуртожитку, він і сам відчував, що є боягузом, але все ж таки не думав, що його слова були брехнею.До нього в кімнату увійшла Мурка, вона мала сумний вираз мордочці, такій самий мав і Барон.
Кішка мовила співчутливим голосом:
 — Ох Бароне, що ж з тобою сталося!? — боліло тій на серці.
Наш герой, все досі, думаючи про ту битву, мовив сумно:
 — Він не скористався своєю чорною магією! — Обрізав сумно Барон, не можучи прийняти цей факт.
Мурка вражено подивилася на нього, зрозуміла, що той дійсно з забитою головою, і тому мовила:
 — Може ти помилився?Може даремно голову забиваєш, і хвилюватися немає чого?Якби він хотів, то використав ту магію під час битви, але ні, навіть смак поразки його не змусив! — втішала кішка нашого героя, щоб той повернувся до життя.
Барон наполягав на своєму:
 — Ні, я сам своїми очима бачив!Причина напевно в іншому!Але, яка? — гадав той.
Мурка сумно видихнула — кота не переконати, але вона перевела тему:
 — Бароне, я хотіла сказати тобі, що для твоєї безпеки, та для мене, буде краще, якщо ти поїдеш з міста! — мовила та.
Барон здивувався та ошелешено подивився на кішку, а потім промовив:
 — Як це так?Мені потрібно поїхати!? — не розумів той.
Мурка сумно мовила:
 — Розумієш, під час зустрічі з тим котом, на тебе це погано вплинуло, і тепер ти тремтиш від страху, а голова тяжко це сприймає, ти так себе можеш погубити! — непокоїлася та. — Не всі морально витривалі, і це нормально, і тому, краще тобі довірити справу більш готовим котам, а самому поїхати на відпочинок! — мовила та.
Барон піднявся з місця та промовив:
 — Але, як же ти!?Ми ж домовилися, що завжди будемо разом! — запитав той.
Мурка сумно відповіла:
 — Так казали, але, схоже, доля нас розвела! — відповіла та. — А за мене не хвилюйся!Я приєднаюся до ОКОП(Організації КОТІВ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ), я з іншими котами буду захищати Венецію від лихих намірів Анджело Котова! — відповіла та.
Наш герой знову наполіг:
 — Але, я теж можу, разом з тобою захищати це місто і цей університет! — переконував кіт.
Мурка суворо відрубала:
 — Ні, Бароне, ти не готовий, а лиходій ще повернеться по твою, в першу чергу, душу! — відповіла та. — Так буде краще і для тебе, і я не буду за тебе хвилюватися!Бо, я не хочу, аби з тобою щось сталося! — промовила, дуже пронизливо, кішка.
Барон не знав що й відповісти, на його мордочці з'явилися сльози, але, його обійняла Мурка, і тепер він на її плечах лив сумні краплі води...
Наш герой таки згодився покинути Магічний університет, та повернутися додому, через 3 дні мав вирушити до Львова, а поки проводив свій час у своїй кімнаті.
Мурка перейшла в організацію ОКОП, яка збудувала свій офіс у Венеції й тепер набирає добровольців до себе в команду.
Кажуть, що в місці та за його межами почала діяти пропаганда, яка закликала приєднатися до повстанців, які боролися проти людей та котів, які, за їхніми словами, стали підстилкою, зрадивши котячі звичаї.Повстанці, з "Судного дня" — саме така була назва у них, а також коти з ОКОП почали інформаційну війну за суспільну думку: кожен намагався набрати якомога більше добровольців.Повстанцям пообіцяли, за старанність та результативні результати, надати особисту магію, а в "еліті" пообіцяли новобранцям гроші, репутацію, житло, а також якісну підготовку, зробивши зі звичайного кота, справжнього професіонала.
Ось так і розгорнулися дві сили на полі бою...