Частина 3

Минув один рік з моменту перебування Барона в Магічному університеті, він, разом з іншими котами зустрів Різдво та інші свята, приймав участь в конкурсах, змаганнях, марафонах та фестивалях.Магія йому давалася легко, матеріал він розумів найкраще, практику любив, і тому, він, навіть, посів перше місце в закладі по навичках магії, став символом та популярним котом в Магічній школі.Хоч там як, але, маючи популярність, він не мав друзів, він ні з ким не намагався подружитися, Барон, хоч часто і розмовляв з іншими котами, але його розмова була короткою та простою, по типу:
 — Привіт!Як справи!
 — Нормально!
 — Що цікавого?
 — Нічого.
 — Потренуємося?
 — Добре!
Багато котів, хоча й поважали його, але вони вважали його занудою та поганим співрозмовником, бо наш герой запевнив себе, що йому не потрібні тут друзі.
На календарі був травень, а отже, це час, для заключних уроків та екзаменів по вивченому матеріалу за рік.Кожен кіт мав пройти завершальну битву, схрестивши свій посох з іншим котом, показавши свої навички.Навіть, якщо кіт програвав битву, то це не вважалося провалом екзамену, бо результат будувався на основі їхніх спроможностей: на знання теорії та правила, на магічні спроможності та на здатності керувати ними вправно.
От вже й почалися змагання, де можна було дістатися до першого місця та отримати винагороду.
Барон з легкістю всіх перемагав в дуелях, через, що йому стало нудно, хоча, йому й до цього він нудився в університеті, бо друзів не було, а навчальний процес не давав особливої складності.
Наш герой вже дійшов до фінальної битви та чекав на свого суперника.Змагання проводилися так: двоє котів, з допомогою магії, потрапляли на пусту територію, себто собі, поле бою, де вони, з'являються один навпроти одного, та починають битву з допомогою магії, заборонялося користуватися недопустимими речами, по типу меча.Всі коти Магічної школи зібралися навколо центра приміщення, де оголошували про наступних учасників, там, по команді, двоє котів виходять вперед з юрби, щоб кожен міг побачити нових учасників, яких потім перемістять на поле бою.Так було і на цей раз, вчителі оголосили ім'я Барона та його суперника, наш герой сонно вийшов вперед, позіхнув, та навіть не подивився на суперника, дуже нудьгував, через простоту змагань.От уже його перенесли на поле бою, і він відкрив очі, за 16 м. від себе, він побачив кішку.Барон, зачаровано, почав дивитися на неї, вона була незвичайною: її сірувате хутро, виблискувало, неначе срібло на сонці, її серйозне обличчя надавало їй не аби якої краси, її рухи були легкими та граційними, вуха були не великого розміру, а мордочка мала округлену форму, хвіст, у неї був не пухнастим, як і вона сама, але, коливаючись, він виглядав гарно.Та все в цій кішці було ідеальним, та, що там, її бойовий одяг навіть виглядав класно та красиво, а її бойові рухи були чимось неймовірним: вона прокрутилася на місці, немов чаклувала магією, а потім виставила свою особливу магічну палицю, навіть Барон такій би позаздрив, а яка вона стала гарна, і кішка, і палиця, коли вони були синхронно направлені в одному напрямку, ніби цілили нашому герою в саме серце.А яка ж гарна магічна сфера, яка....яка...наближалася до його очей, аби він міг розгледіти її красу??Барон, ніби, побачивши примару, відскочив в сторону, тим самим, він ухилився від нищівної атаки ворога.
Кішка промовила до нього, ніби давала поради:
 — Ледь не попала з першого пострілу!Будь уважнішим! — промовила та, і побігла в перед, ніби забігаючи зі сторони в спину нашому герою.
Кішка стріляла в Барона, який повільно, ніби спавши на ходу, створював маленькі захисні бар'єри, а на мордочці було написано, що він не зосереджений на битві, а десь літає у своїх думках.
Суперниця зупинилася, та начаклувала потужнішу магічну сферу, та направила її на нашого героя.Барон, стурбований думками в голові, створив великий захист, аби захиститися.
Кішка знову мовила:
 — Заслабкий захист! — промовила та.Барон зробив мордочку незрозумілою, бо, як це він міг помилитися, але через мить його бар'єр пробила магічна сфера, і тому відлетів в сторону.
Кіт відкрив очі, та, оговтуючись, почав підійматися, але прямо в його мордочку, ледь не тикаючи, направила свою магічну палицю кішка, вона суворо дивилася на нього, ніби хотіла його набити.Через мить, вони опинилися серед юрби котів, які радісно вітали кішку з перемогою, вона, як нічого не сталося, радісно повернулася до інших, та почала махати лапами, вітаючи інших з перемогою.
Барон, ніби нічого не сталося, піднявся, та пішов собі коридором, він не шкодував через поразку, його погляд був направлений в підлогу, а сам він поринув в думках.Наш герой запитував себе, чому він під час битви втратив розум, коли побачив ту кішку: "А може, вона використовувала магію, яка впливала на нервову систему противника, і на мене також подіяла?", гадав кіт.
Раптом, перед ним постала та сама кішка, вона, засуджено, дивилася на нього, Барон скривив обличчя, ніби не хотів її бачити.
Кішка мовила:
 — Навіщо ти мені піддавався?Ти що, вирішив з себе героя корчити, показавши всім свою доброту? — злилася та. — Якщо я кішка, то це не означає, що я слабкіша, я, взагалі, хотіла нормальної та чесної битви, мені соромно і за себе і за тебе! — обурювалася та.
Барон трохи сумно скривив мордочку та спрямував погляд в підлогу, повернувши голову на бік.
Кіт заперечив:
 — Та ні, я просто.... — той щось почав мимрити та вигадувати.
Його перебила кішка:
 — Не потрібно говорити про свою слабкість, я бачила, як ти бився з іншими котами, ти сильний, але мені піддався!Правда ж!Дивися мені в очі! — суворо промовила та.
Барон серйозним поглядом глянув їй в сірі очі та промовив нормальним тоном:
 — Нічого я тобі не піддавався!Просто задумався під час битви, таке буває! — промовив той, та хотів вже йти.
Кішка промовила:
 — Якщо так, то давай ще одну битву, там і перевіримо твої слова! — мовила та.
Барон подумав та промовив:
 — Та ні, я пас! — і пішов той.
Кішка злісно та голосно мовила йому навздогін:
 — Ти мене осоромив і себе, це божевілля залишити все так, і просто піти, це неповага до себе та інших!Чує!?Я до тебе кажу! — ображено мовила та.
Барон, не зупиняючись, повільно йшов далі.
Суперниця крикнула в останнє:
 — Ну ти й критин!Чуєш?Ти критин! — це останнє, що мовила та йому, і після цього вони розійшлися по сторонах.
Барон мовив до себе в думках:
 — Ні!Битися поки зарано!Я не знаю, що то за магія, яка зачарувала мене!Треба спочатку дізнатися, щоб розробити стратегію! — мовив той.
Увійшовши до себе в однокімнатну оселю, він відразу сів за стіл, та почав ламати голову в здогадках: 
— Може це чарівне зілля?А може це невидима магія, яка діє на всіх під час бою?Якось же вона дісталася до фіналу, не виключаємо, що саме цим способом, який гальмує мозкову діяльність та зачаровує противника! — роздумував той. — 
Такого ми точно не вивчали в Магічній школі.Може я пропустив цей матеріал?Ну а що?Я інколи дрімав за столом, міг і проґавити!Ні, запитувати я не буду, це, схоже, тільки я й не знаю, отже я сам маю і дізнатися! — запевнив себе Барон. — Треба набрати трохи книг та почитати про цю загадкову магію, може десь знайду збіг! — вирішив той.
Наш герой з повною зацікавленістю почав гортати книги в пошуках пояснення загадкового випадку на полі бою.