Частина 2

Одного дня, до Барона надійшов лист, у якому була пропозиція: вступити в "Магічний університет", для котів від 25 до 30 років, що знаходився в самій Венеції.Цей заклад мав досконало навчити котів володіти своїми магічними особливостями, він був цілком безкоштовний, бо все фінансувалося котячими лідерами.
Наш герой не знав: чи їхати йому, чи ні, бо у нього було повно інших справ: він тільки почав облаштовувати своє життя, та й кинути інших він не міг.Але, його знайомі з посмішкою тільки підпихали кота їхати туди, бо, за їх словами, це шанс, який не потрібно було втрачати, коли є така можливість, та й сильний маг, не завадив би у Львові.
Барон дослухався до порад, і почав збирати речі, він не дуже хотів покидати свою домівку, але щасливі за нього обличчя його знайомих, говорили про підтримку.
Наш герой хвилювався, бо це ж відправляти в далеку подорож, до невідомих котів та пригод, але він вже вкинув свої речі в карету та повільно попрямував в далеку подорож.
(Кінний транспорт — єдине, що мали за транспорт коти, технології ще не досягли такого прогресу, щоб мати автомобільний транспорт.)
Наш герой, спершись спиною в сидіння, сумно поглядав на мало розвинені вулиці Львова, які потрапляли в його очі під час руху, він, вже, засумував за своїм домом.Коли карета від'їхала за місто, всі пейзажі міста перетворилися на великі зарослі, які жахали своєю величчю нашого героя.Дорога дісталася в спадок від людей, і тому карета повільно прямувалася асфальтною дорогою до Венеції, час від часу зустрічаючи інші карети на протилежній смузі дороги.
Кучер-кіт завернув на іншу прокладену дорогу, через, що кількість карет на протилежній стороні зменшилася в кілька разів, хоча, й на тій трасі їх було дуже мало.Тепер, здавалося, є тільки одна дорога, одна карета серед темного лісу.Барон, щоб не було так нудно, почав читати журнали, які вже були в цьому транспорті, а також, ті, що він взяв з собою в подорож.Читав він їх кілька годин, поки йому не набридло; на вулиці вже зайшло сонце, і темрява почала покривати ліс ще більше.Кучер мав при собі багато ліхтарів та ламп, він розвісив їх дуже дивним чином, що вони світили в різні сторони, і, здавалося, що це якась дискотека на колесах.Молодого Барона потягнуло на сон через нудьгу.
Спати довелося недовго, бо в його очі почали потрапляти промінчики світла, але вони були різного кольору, та, час від часу, зникали, повертаючи йому темряву.Барону здалося, що на нього світять слабким фанарем чи лампою, через, що той прокинувся.Перед собою він побачив маленьке миле створіння, з крилами та з гарним одягом, який яскраво світився, це однозначно була фея, яка усміхнено та з цікавістю заглядала нашому герою в очі.Барон злякався, та з дужчою силою притиснувся до сидіння, а свої лапи швидко відвів в сторону, ніби хотів віддалитися від неї.Своєю лівою лапою, він щось зачепив, повернувши голову, наш герой побачив ще одну фею, але вона була вже наляканою, напевно, через його лапу.Барон налякано, але мовчки, продовжував швидко метати свою голову по сторонах, дивлячись на ці створіння.Феї посміхаючись дивилися на нього, вони зрозуміли, що кіт їх боїться, і тому разом вилетіли у вікно та полетіли собі геть.Барон сіпнувся з місця, щоб подивитися, куди вони летять, але його увагу привернули інші такі самі створіння, вони літали поряд з каретою, але вони світилися по-різному: Барон помічав, і білий, і червоний, і синій, та інші кольори, якими світилися феї.
Наш герой вирішив розпитати про них в кучера, він піднявся з місця, підійшов до віконця попереду себе, розсунув занавісу та жахнувся: кіт-візник, як зазвичай, сидів та дивився кудись в перед, а на його плечі сиділа маленька фея.
Барон, ніби забув, про що хотів запитати, але потім таки наважився:
 — Що це за створіння? — запитав той.Кучер навіть і не поворухнувся на його запитання, а от фея повернула голову до кота та посміхнулася.
Барон підняв голову над собою, бо почув шум: там він побачив фею та фея, які тримаючись за руку колихали ногами в повітрі, сидячи на краю карети, схоже феям подобається перебувати на кареті.
Кіт-кучер спокійно відповів:
 — Це маленькі лісові створіння, відомі, як феї, вони водяться в лісах Закарпаття, коли я проїжаю повз цей ліс, то вони злітаються, аби покататися на кареті зі мною! — пояснював той.
Наш герой знову подивився на лісових створінь: він почав розуміти дивовижність та їхню красу, і на його обличчі з'явилася посмішка.
Всі феї почали покидати карету, та летіти в ліс; Барон висунув голову в віконце, аби поглянути на них, хоч один разок.
Кучер мовив:
 — Вони вже достатньо далеко проїхали каретою, вони не можуть покидати цей ліс, цю територію та цю дорогу — це їхня межа, бо феї ховаються в цих лісах, не часто взаємодіють з котами й тому так. — пояснював кучер.
Барон посміхнувся, і його знову потягнуло на сон.
Після цього минули години, наш герой, наступного дня, цілий день спостерігав за іншими європейськими містами, які траплялися на його шляху: це й угорській Будапешт, і сербський Белград, та інші незначні міста на шляху.Кучер частенько зупинявся, аби дати відпочити коню, поїсти, попити, розім'яти лапи, або просто подивитися на тутешню місцевість.Минув день поїздки, а потім і ніч, от і знову ранок.
Близько п'яти годин ранку, карета перетнула дорожній знак "Ласкаво просимо в Венецію!", Барон, але тоді не спав: радісно дивився у вікно, бо нарешті дістався до міста.На диво, місто було непогано розвинутим, на вулицях ходили коти, їздили карети, Венецію вважають столицею Європи, через найвищі інновації, популяцію котів, а також гарним краєвидом.Барон вражено дивився у вікно, поки карета не зупинилася.
Кучер мовив:
 — Ми на місці! — промовив той.
Барон взяв свої речі та вийшов з карети, кучер на останок попрощався:
 — Вдачі тобі!Бувай! — промовив той та поїхав.
Наш герой, тримаючи в лапах замотану магічну палицю та мішок, перекинутий за спину, стояв на місці, та вражено дивився на споруду навпроти себе: це був його університет.
Заклад освіти виглядав новим: він мав гарні вікна, його стіни були біленькими, та не виглядали закинутими, як інші споруди в котячому світі.
Барон бачив, що інші коти, також, такого віку, заходили в приміщення, і тому він, посміхнувшись, також пішов в університет.Далі йому підказали, де проходять збори; увійшовши в кімнату, він побачив багато інших котів, близько тридцяти, які вже порозсідалися на своїх місцях.
Наш герой не планував заводити друзів, і тому він не звертав увагу на інших.Незабаром, до них прийшли керівники університету, які розповіли, що коти 3 роки будуть вивчати правила та особливості магії, їх поселять в гуртожитку, де вони будуть жити; їм повидавали відповідний одяг, і відтоді почалося нове життя Барона...