Історія балерини

Я - французький балетмейстер з Опери Гарньє.Тому, хто пов'язаний з балетом, не потрібно пояснювати, як сильно мріють потрапити в Париж найкращі танцівники, яких мені рекомендували з різних куточків світу. Спочатку, я не мав жодного бажання летіти до Києва, бо не любив надмірної хвали студентів, якими занадто опікувалися тут викладачі, але балерина, з якою я мав познайомитися, виявилася справжнім скарбом за всю мою кар'єру балетмейстера.

Не втрачаючи ані хвилини, я попрямував до Київського державного професійного хореографічного коледжу. Здається, тут майже нічого не змінилося, відтоді, як мої батьки  випустилися та вирушили балетною трупою у Францію. 

Перед від’їздом мати дала мені  фотографію з їхнім з татом зображенням на тлі  цієї споруди:

-Ти не повернешся з порожніми руками!

Я посміхнувся і замотав тепліше у ковдру свою почесну артистку балету.

- Лаура, - я звернувся до її помічниці, - не перемерзайте на терасі. - Мам, не забувай про хондропротектор.

-Дякую що завітав, синку! - вона поклала свою долоню на мою. - У кожного свої наслідки після балету.

Мене зустріли Валерій, ректор коледжу та Ніна, директор власної балетної школи, викладач коледжу. Жінка невдовзі залишила нас, щоб контролювати процес підготовки до вистави. І ми швидко перейшли до справи.

- Скільки років дівчинка вже перебуває в балетній трупі Національної опери України? - через двадцять хвилин я закінчив перегляд виступів випускниці й повернув планшет ректору. 

- Ніколь взяли після першого курсу, виходить, що вже три. З шести років дівчинка танцює в балетній школі  Ніни. - Валерій узяв плакат зі столу, глянувши на її зображення. - Незрівнянна прима-балерина нашого коледжу.

 Її темне довге волосся було зібране в легкий пучок. Стрілки підкреслювали виразність океанської глибини блакитних очей, легкість і кокетство вимальовували чіткий контур рожевих губ. Витончена білошкіра фігурка додавала витонченості та грації в обраній позі.

- Сподіваюся, сьогодні зможу переконатися в цьому! - знявши окуляри, я повернув плакат Валерію. 

- Армель, - ректор усміхнувся, - ви переконаєтеся неодмінно. Таких балерин потребує Опера Гарньє. 

Словам властиво перебільшувати дійсність. Я піднявся з крісла і подивився на свій годинник на лівому зап'ястку так, наче хотів прискорити час. Підтримувати формальні бесіди для мене було справжнім випробуванням.

- О котрій годині прем'єра? 

- О восьмій. 

- То чого ми чекаємо? Мені хотілося б якомога швидше зануритися в майбутню атмосферу.

 - Але ж тільки сьома.

 - Чудово, - моя посмішка розпливлася, - виходить, я встигну зазирнути  за лаштунки коледжу.

- Тоді я вас проведу.

-Краще я сам. Не люблю привертати увагу.

***

У внутрішньому світі театру, прихованому від глядацьких очей, танцівники рухалися, немов у мурашнику. Через їхню метушню у підготовці костюмів та нанесенні гриму, здавалося, до сторонньої людини, якою був я, нікому не було діла. Навіть якщо хтось і помічав мене краєм ока, залишався зосередженим на своєму. Якби вони тільки знали, що я той самий гість, який може побудувати їхню кар'єру, вони дивилися б на мене інакше. Ось чому моменти своєї невпізнаваності я ціную найбільше.

Уже була половина восьмої, але я ніде не помічав білошкіру балерину з очима глибокого блакитного океану. І вже зібравшись на вихід, побачив прочинені двері далеко від усього закулісного хаосу. 

Тендітна фігурка  сиділа на підлозі, схиливши голову на колінах  Ніни. 

- Ніколь, ніяких більше сліз! Подивися на мене!

- Не хочу! Нехай весь цей балет буде проклятий! Ви не розумієте! Ви не знаєте, що він зі мною зробив?! 

- Знаю, знаю, квітонька! Тільки надія не повинна залишати твоє серце! 

- Я весь час була або втомлена, або застуджена від холоду і вогкості цих гримерних, не кажучи вже про їжу. Тому що, бачте, ані державу, ані спонсорів не цікавлять умови, в яких ми, артисти, тут перебуваємо! Їм важливий результат. Потрібне обличчя. Шукають легенду. - вона розридалася ще більше. - Я стільки йшла до балету, що врешті зненавиділа його. За безжалісність і нещадність до тих, хто простягав йому руки, віддав серце, працював до втрати пульсу, але більше за безвідповідальність у наслідках наших життів, зовсім не готуючи нас до цього.

- Ніколь, перестань! 

Балерина піднялася з підлоги і її пронизливий погляд змусив відчути все на собі.

- Але ж ми, артисти, піддавшись забуттю, йдемо до себе духовних від себе соціальних, і цією духовністю просякається вся публіка, яка пригнічує в собі це єство в повсякденні... 

- Ти забуваєш, квітонька, куди привела тебе наполегливість у балеті!

- Але що забрала!

 - Приїхав важливий гість із Парижа заради тебе.

- Ніно, заради мого таланту.  Як завжди, їм потрібне симпатичне личко й оригінальна легенда.