Глава 25

Адель

Я прокинулася від дивного відчуття.

Ніби всередині мене хтось тихо постукав.

Я розплющила очі.

Кімната була наповнена ранковим світлом.

Я піднялася на ліктях.

— Що зі мною?..

Голова була важкою.

Я пам'ятала Долину Дзеркал.

Ефір Гармонії.

Тінь.

Світло.

Слова, які я сказала самій собі.

А потім — дорогу назад.

Я торкнулася Червоної Сльози.

Кулон був теплим.

— Ти змінилася, — прошепотіла я сама собі.

Раптом почувся стукіт.

— Адель?

— Заходь.

Двері відчинилися.

На порозі стояв Аріс.

— Як ти?

— Краще.

Він підійшов ближче.

— Точно?

Я кивнула.

— Арісе...

— Що?

— Мені здається, зі мною щось відбувається.

Його обличчя одразу стало серйозним.

— Що саме?

Я не встигла відповісти.

У долоні щось спалахнуло.

Ми обоє завмерли.

На моїй шкірі з'явилася крихітна світла лінія.

Вона нагадувала тонкий паросток.

— Що це?.. — прошепотів Аріс.

Я торкнулася знака.

І світ навколо змінився.

На мить кімната зникла.

Я опинилася серед темного лісу.

Переді мною стояв маленький паросток.

Його коріння світилися золотом, а на кінчиках листків мерехтіло фіолетове світло.

Я зробила крок.

— Хто ти?

Паросток здригнувся.

І я почула голос.

Жіночий.

Далекий.

Сумний.

— Не бійся...

Я завмерла.

— Хто ти?

Відповіді не було.

Лише тихий шепіт:

— Одного дня ти повернеш мене.

Я різко розплющила очі.

Я знову була в кімнаті.

Аріс тримав мене за плечі.

— Адель!

Я важко дихала.

— Я... я бачила її.

— Кого?

Я подивилася на свою долоню.

Знак уже зник.

— Не знаю.

Але десь глибоко всередині я знала, що це була не випадковість.

— Адель, тобі потрібно поговорити з Демедом. Він знає більше ніж розповів. – промовив Аріс, взявши мене за руку як старший брат.

— Про що це ти?.. – здивовано запитала я його.

— Щойно, Демед розповів дещо нам з Темрансом, але я не певен, що саме мені варто тобі розповідати. Тому краще запитай в нього сама. А я чекатиму тебе тут на випадок якщо ти захочеш про це поговорити.