Глава 18

Адель

Спогади минулого мигтіли, наче уривчасті сни. Ось Демед стоїть з трьома богами, а перед ними з'являється синьоволоса дівчина з таємничою каплею на лобі. Наступної миті вони вже десь у глибокій підземельній залі, в центрі якої  висить у повітрі чаша з крихітним, майже прозорим хрустальним пагінцем. Він був таким тендітним, таким крихким...  

Демед простягнув руки і почав наповнювати його духовною силою. Не знаю, скільки часу минуло, але раптом полум'я окутало Демеда, перервавши потік енергії. Він згорів. А в цей час боги створили спільними зусиллями захисний купол, щоб утримати лотос у тому стані, в якому його залишив Демед, доки він не повернеться. І ось він знову відродився, щоб знову вдихнути життя у кристалічну квітку.

Сто років. Двісті... Тисяча...

Я бачила цей нескінченний цикл — народження, жертва, смерть. І ось Демед відродився востаннє. Він віддав квітці ще трохи сили.

І тоді сталося диво.

З серцевини лотоса здійнялася хвиля світла — чиста, безформна, наче сяючий туман. Але саме в цей момент сталося ще дещо – щось, чого ніхто не помітив. Крихітна, ледь відома іскра енергії впала вниз. Вона проковзнула в тріщину в землі, туди, де панувала темрява. 

Там, у глибині, лежав камінь, схожий на обсидіан, народжений від випадкової іскри. Він пульсував Тінню, наче серце.

Поступово обриси світлої хвилі почали загострюватися, і перед усіма постала жіноча фігура. Її руде волосся спалахнуло золотим сяйвом, а очі випромінювали ніжне, тепле світло. З хрустального лотоса піднявся маленький згусток сяйва, привертаючи увагу всіх присутніх. Він прийняв форму гірського кришталю і підлетів до рудоволосої красуні. Вона простягнула руку,  і камінь впав їй у долоню.

— Амеліє, що це? – запитала богиня води.

У моїх грудях стиснулося від болю і ніжності. Амелія? Я затамувала подих, не відводячи очей від мами... Яка ж вона була прекрасна...

Мить. 

І ось я вже бачу, як вони стоять біля посоха з серцем та чотирма долонями — символом чогось давнього і могутнього.

Ще мить.

Перед очима промайнуло народження п'яти божественних академій – місць сили, знань і надії.

— Зак? Але чому він тут? – мої думки метушливо намагалися осмислити картину, коли я дивилася на те як бог вогню зачастив до підземельного храму з посохом. Мені не подобалися ці візити. Щось стискало мені горло –відчуття лиха, що насувалося. Навіщо йому пульсуючий обсидіан? Раптом я помітила, як темний камінь увійшов у груди Зака. Це було жахливо – ніби сама темрява вселилася в нього.

Через мить я вже дивилася на маму з немовлям на руках та Мудреця...  Виходить, Мудрець знав мою маму. В її очах я читала сум і тривогу.

Я спостерігала, як мама віддавала немовля старому, і одразу проколола собі палець. За допомогою магії капля крові застигла в повітрі, перетворившись на... Криваву сльозу...  Вона акуратно одягнула її на шию дитини. Моє власне серце завмерло.

Це я?...

— Вільяме, бережи її. — Голос мами звучав поспішно і напружено, наче вона намагалася встигнути сказати щось найважливіше. – Зак змінився, і він не зупиниться ні перед чим. Щоб здобути абсолютну владу над всіма.

Її слова повисли в повітрі, важкі й зловісні, ніби останнє попередження, що несе в собі загрозу великої біди.