Глава 12

Адель

Сон розтупився перед настирливим стуком у двері. Я миттєво прокинулась, пальці непідкоримо стиснули край ковдри. 

"Вже дві години?.."

Серце забилося частіше — ця зустріч мала змінити все.

— Заходьте, мій голос звучав спокійніше, ніж я відчувала.

Двері відчинилися, і на порозі з'явилася Деріса. Її звичайно безтурботний вигляд сьогодні був напруженим. 

— Пан Демед чекає вас у Серці Академії, — промовила вона, обережно вимовляючи кожне слово. 

Я кивнула й підвелася, відчуваючи, як холодок пробігає вздовж спини.

Коридори, що здавалися мені безмежним лабіринтом, вели прямо до мети. Магічні кристали в стінах мерехтіли, ніби попереджаючи про щось. 

— Прошу, — Деріса зупинилася перед грандіозними дверима з викарбуваними рунами. — Вони чекають.

Важкі створки відчинилися беззвучно, відкриваючи видовище, від якого перехопило подих.

У центрі зали, на п'єдесталі з чорного мармуру, танцювало полум’я — не звичайне, а живе. Воно пульсувало, ніби серце самого світу. 

Біля вогню стояли троє: Демед зі своєю загадковою посмішкою, Аріс із нефритовим луком за спиною (завжди на поготові) та незнайомий старець у мантії, вкритій дивними символами.

Демед

— Адель, — мій голос лунав під склепіннями, — ти готова почути правду? 

Вона зробила крок уперед, її очі –два крижані озера – зустрілися з моїми. 

— Так...

Я кивнув старому магу. 

— Пане Темрансе, дозвольте представити – Адель. Донька Амелії. 

Старий зробив крок уперед, його тремтриві руки простягнулися до дівчини.

— Адель... — його голос звучав, ніби здалеку, – таке ж прекрасне ім'я, як у твоєї матері.

Я побачив, як Аріс непомітно підвівся на п'ятах – готовий за мить кинутися між ними.

— Адель, це пан Темранс, – пояснив я. – Бойовий маг, який воював пліч-о-пліч із твоєю матір'ю. 

Полум'я  раптом спалахнуло яскравіше, осліплюючим вибухом світла. Адель, що стояла найближче до вогняного Серця, різко ослабла й безпомічно впала на камінну підлогу. 

— Адель! – мій крик рознісся під склепіннями, коли я кинувся до неї. Пальці швидко знайшли тонку шию, але під ними не було ні пульсу, ні навіть слабкого тепла.

— Темрансе! – голос ламався від жаху. 

— Перевір її душевний резервуар, негайно! 

Старий маг уже стояв на колінах поруч, його руки тремтіли над її грудьми, вимальовуючи в повітрі складні руни діагностики. Повітря навколо гуло від магії, а полум'я  в центрі зали божевільно метушилось, ніби відчувало небезпеку.

Аріс умить опинився з іншого боку, його пальці стискали нефритовий лук до білого кістяка.