Глава 11

Демед 

— Вас проведуть до кімнат для відпочинку. За  дві години ми зустрінемося в серці академії. Там ви дізнаєтеся  все, що вас цікавить.

— Деріса, супроводи  гостей і передай панові Термансу: нехай негайно підійде до мого кабінету.

 Дівчина кивнула і повела Адель та Аріса південним коридором, де високі вітражі заливали кам'яні стіни кольорами заходу. 

Я ж піднімався на третій поверх, де за важкими дубовими дверима ховався мій кабінет. Перш ніж закритися, кинув останній погляд на Адель — вона йшла, ніби не чуючи власних кроків, наче привид у цьому світі світла та магії. Листи Діну, Лірії та Сему вилетіли  у вікно, перетворившись на сріблясті іскорки. Залишилося найважче — знайти слова, які не розірвуть її світ на шматки.

Тук-тук. 

— Заходь, Термансе.

— Ви кликали мене, пане Демед? – завітаний у сутінках маг увійшов, опираючись на посох з вирізаною руною правди.

— Так. Сьогодні до нас прийшла Адель. Донька Амелії.

Старий замер, немов його вдарили невидимим молотом. 

— Богині... життя? Але як? Вона ж... 

— Так. І тепер доля всіх — у її руках. Але спочатку нам потрібно захистити академію.  Первісна руна — тільки вдвох ми зможемо її накласти. Мої сили ще..  

Я стиснув скроні, відчуваючи, як під черепом пульсує біль після битви з Палаючою Тінню.

Адель

Академія мала б вражати: вежі, що торкаються хмар, статуї, що дихають чарами, дзвін кришталевих дзвонів у повітрі. Але мої очі бачили все крізь густий туман — ні кольорів, ні форми, лише контури чужого світу.

— Твоя кімната тут, — Деріса торкнулася моєї руки, і я ледве не здригнулася. — Вам потрібен відпочинок. 

Двері скрипнули, відкриваючи маленький притулок: три ліжка, запашна соснова дерев'янина, золоте світло ліхтаря. Я сіла на край найближчого, пальці втопилися в ковдру — м'яку, наче перший сніг. 

За вікном гойдалися гілки, шепотіли щось мов молитву. 

"Ти в безпеці", — намагалося переконати мене це місце. 

Але як можна бути в безпеці, коли всередині — лише холодна порожнеча?