Глава 7

Зі стелі впали уламки, зруйнувавши частину магічного кола.

У залу увірвалися дві фігури.

Золотоволосий юнак із нефритовим луком у руках.

Його стріла засвітилася, наче зірка, й полетіла просто в центр кола, розбиваючи вогняний зв’язок між мною та Палаючою тінню.

Фенікс, оточений вихором золотого вогню, приземлився на підлогу, вивільняючи мене від пут.

— Зак!! Не смій торкатися її!! – прокричав фенікс.

Палаюча тінь заволала. Очі спалахнули червоним, а з її тіла почала вириватися чорна енергія, наче темрява втратила опору. Але замість атаки Тінь завмерла — вона впізнала фенікса.

— Демеде... — прохрипіла вона.

Вогняний птах тепер стояв у людській подобі, все ще охоплений  золотим полум’ям. Його погляд був холодним.

— Вона не твоя, Зак. І ніколи не буде, — прошепотів Демед — Забирай свої Тіні й зникни… поки ще можеш.

Я повільно підвелася. Руки тремтіли, але погляд був рішучим. Зак — колишній бог вогню — ховався  всередині Тіні, немов павук у павутині.

— Ви запізнилися... — прохрипів його голос, лунаючи з уст Тіні. — Я вже торкнувся її душі.

Я похитнулася, але золотоволосий лучник підтримати мене. 

Демед обернувся, його крила  танули у вогні, повертаючись у спину. Він простягнув руку:

— Нам треба йти. Зак не відпустить тебе просто так.

 Тінь заревіла від люті. Вогняні списи проросли з її тіла, чорне полум’я поглинуло залишки кола. Зак набирав силу.

— Біжіть, — кинув Демед, створюючи вогняний щит. — Я його затримаю.

— Я не залишу тебе, —сказав лучник, направляючи стрілу. Вона горіла яскравіше.

— Ні! Забери її звідси! – вигукнув Демед.

Демед перетворився на птаха, створивши вогняну стіну. Вона давала нам шанс утекти непоміченими.

— Адель, тікаймо. Демед невитримає один, — сказав лучник.

— Хто ти? Як ви знайшли мене? — прошепотіла я, вчіплюючись у його рукав.

Він усміхнувся:

— Мене звати Аріс.

За спиною гримнув вибух — щит Демеда тріснув.

— Біжімо зараз! — Аріс схопив мою руку, і ми кинулися до виходу, коли зал за ними охопило чорним полум'я.