Глава 1

Адель

—Перша банка з розбитим склом лежала на підлозі ще до того, як я зрозуміла: щось не так. Заспокійливий порошок тепер був розкиданих по столу, а з вулиці лунали звуки, схожі на те, як хтось роздирає м'ясо зубами. Я підбігла до вікна – і побачила, як мій дідусь, захищаючись порохом, відступає перед зграєю істот, які не мали обличчя. Лише тіні з пащами.

— Дідусю, що відбувається? Що це за істоти? — з тримтячим голосом я запитала дідуся, який стояв не подалік від мене.

Це був мужній чоловік з сивим волоссям до плеч, одягнений він був у звичайні темно–коричневі штани, синю сорочку та темно-зелену мантію, яка була пошарпана по краях – як у людинияка часто пробиралася крізь чагарники. В правій руці він тримав дивний посох якого я раніше не бачила, він випромінював слабке світло, ніби відбиваючись від невидимого джерела.

— Ель, біжи до льоху!— дідусь штовхнув мене до дверей, його голос був сипкий від напруги.

 — Скринька з місяцем, там книга заклять. І..— Він розірвав ланцюжок з шиї й сунув мені в долоню медальйон. — Не показуй це нікому, окрім фенікса Ніка Феса. Тепер біжи!.

—Нік Фес... ім'я нічого мені не говорило, але пальці стиснули медальйон  так, що він впився в шкіру. Дідусь ніколи не бреше, значить треба тікати.

— Через декілька хвилин, я вже стояла біля озера.

Воно було чорним, лише відблиски зірок дрібніших на поверхні – немов хтось розсипав по воді крихти срібла. Я нахилилася, щоб перевірити, чи відображається моє обличчя, але побачила лише прірву. Наче озеро було порталом у інший світ.

— Відкривши книгу заклинань я знайшла старий лист і карту. Розгорнувши лист я побачила що він від мами.

" Моя найдорожча Адель.

Якщо ти читаєш цього листа, значить доля привела тебе на шлях, яким ти мусиш пройти.

Мені боляче усвідомлювати, що я не змогла бути поруч, коли ти робила свої перші кроки, коли вчилася сміятися й плакати, коли шукала відповіді на запитання, що обтяжували твоє серце. Але, люба, знай: навіть якщо мене немає поряд, моя любов завжди тече в тобі, як вічна ріка життя.

Є дещо, що ти мусиш знати. Колись бог вогню Зак, зрадивши саму суть бути богом та суть своєї стихії, став володарем Пожирачів. Після цього  полум'я, яке мало очищати й дарувати світло, перетворилося на зброю руйнування. Та вогонь - це не лише гнів і біль. Справжній вогонь - це відродження. 

І саме тому, коли Зак ступив на темний шлях, його місце зайняв інший. Його ім'я - Демед( Нік Фес) так він прозвав себе в світі смертних. Молодий, але мужній, він - фенікс, наділений даром відродження. Він пройшов крізь полум’я власного болю й страху, щоб стати новим вартовим вогню. Демед не такий, як Зак - його серце не обтяжене тінями, і саме він може допомогти тобі дізнатися більше про силу, яку тобі потрібно відродити в середині себе і про те ким ти є, він не єдиний хто може тобі допомогти. Якщо тобі буде потрібен захист чи допомога на твоєму тернистому шляху, звернись за допомогою заклинання до богів стихії. Лірія, Сем та Дін є моїми сестрою і братами — вони боги стихій, вони допоможуть тобі за потреби.

Щоб знайти Демеда, ти мусиш вирушити до Академії Вогню, зараз вона знаходиться тут серед смертних. Її давні стіни  приховані за магічним порталом серед чорних гір. Шукай полум’яний знак фенікса - Демед залишає його на каменях, які слугують дороговказом. Вогонь цього знаку ніколи не згасає, навіть під дощем. Через головний знак за допомогою заклинання можна відкрити прохід в саму академію. 

Адель, я знаю, що ти сильна. Ти - моя донька. І пам'ятай що не всім можна довіряти.  

Але є ще дещо...

Ти маєш право знати правду: я не покинула тебе через власний вибір. Після твого народження моя душа була розвіяна бо ті, хто несе в собі чисту силу життя, не можуть залишатися довго у світі, де панує хаос. Я зникла, щоб ти могла жити, щоб ти мала шанс змінити цей світ. 

І хоча нас розділяють час і простір, я завжди з тобою.

Будь сміливою, моя дівчинко. Шукай Демеда, бо тільки він - може дати відповіді на всі твої питання. 

З любов’ю, завжди твою мама, Амелія."

Дочитувала  цей лист я уже зі сльозами на очах. Я не пам'ятала своєї мами і навіть не бачила її. Трохи заспокоївшись я почала роздумувати : хто я? Якщо моя мати – богиня життя, то чи означає це, що і я богиня?  І що за силу мені потрібно відродити? Чому нікому не можна довіряти? І як я можу змінити світ? Питяннь ставало ще більше, а відповідей не було жодної.  Так, потрібно якнайшвидше знайти Академію Вогню – саме там я отримаю відповіді. Переді мною лежав похмурий ліс, що темнів за озером. Я глибоко зітхнула й зробила перший крок у його затінок.