Сторіс нашого життя

Р 15. «Змагання, медалі і… останній дзвінок»

Останній тиждень травня був схожий на мікс змагань, контрольних, шоколадок на партах і емоцій, як у серіалі: «Останній дзвоник — перший стрес».

Але головне — міські змагання з гімнастики.

Цього року вперше дозволили виступати не лише за школи, а й за спортивні клуби. І дівчата, нарешті, були в одній команді.

— Уявляєте? Ніяких “ти з 27-ї школи, а я з 56-ї”! — раділа Поліна.

— Хоч раз я не почую: “О, ця з окулярами — з нашого класу?” — зітхнула Влада.

— І я офіційно тренер, — оголосила Катя. — У мене навіть є блокнот із записом “план виступу і список хто що забув”.

На змаганнях було все:

стрічка, що заплуталась навколо Маші, як буря;
хтось викрикнув “Давай, Саша!” з трибун — і вона злетіла, як ракета;
і Поліна, яка випадково зробила шпагат раніше, ніж потрібно, але з таким виразом обличчя, що судді записали +1 бал за “артистизм”.

Команда посіла друге місце, але для них це було все одно що перше — бо разом, бо красиво, бо драйвово!

— Дівчата, ми зробили це! — кричала Саша.

— І виглядали при цьому — супер! — додала Маша.

— А головне — гідно, — сказала Катя. — Як справжні чемпіонки.

Потім був останній дзвінок.

Усі — у сукнях, із бантиками, квітами і трохи червоними носами від сліз.

— Це не кінець, — сказала Влада. — Це просто красива пауза.

І вони знали: попереду літо.

А потім — нові пригоди. Але про це… трохи згодом.

Подобається

#1694 в Різне
#360 в Дитяча література
#949 в Молодіжна проза
#317 в Підліткова проза

Відредаговано: 28.05.2025