Сторіс нашого життя

Р 14. «Один злий коментар і сто сердець у відповідь»

Вони звикли до позитиву.

До «ви такі круті!», «обожнюю вас!» і навіть до «Катя — моя кумира!» (хоча Катя підозрювала, що це писала її ж молодша сестра з маминого акаунта).

Але цього ранку, прокинувшись із думкою перевірити статистику, Саша завмерла.
— Емм… дівчата, у нас… ананас.

— Ти про сніданок? — озвалась Маша.

— Ні. Про коментар.

Під новим відео з’явилось ось це:

«Далі що? Діти в лосинах грають у блогерів? Соромно дивитися!»

— Хто взагалі таке пише? — вигукнула Поліна. — Діти в лосинах?! Та ми тренуємось по 5 днів на тиждень!

— У мене три мозолі на руках і два на серці! — драматично додала Влада.

Катя, звісно, вирішила «не звертати уваги».

— Це заздрість. Бо не всі мають стиль KatyaStyle.

Але Саша мовчала. Вона дуже старалась над тим відео. Монтувала з душею. І бачити такий коментар було… боляче.

Почалась буря.

— Треба йому відповісти! — Поліна вже писала:

«А ти сам що зняв, експерте?»

— Видалити! — запропонувала Маша.

— А я пропоную… зробити нове відео! — раптом сказала Саша. — Але з сюжетом. Про те, що не всі слова однаково важливі. І що нас об’єднує не лайки, а ми самі.

Влада одразу додала:

— І я вставлю фразу: «Слова можуть ранити, але дружба — це броня!» Як вам?

— Та ти поетеса! — усміхнулась Катя.

Вийшло нове відео.

Назва: «Ми — не для всіх. Але ми — справжні».

Там були сцени з тренувань, смішні дублі, невдалі шпагати, дружні обійми… І в кінці — кожна з дівчат сказала свою фразу:

— Саша: «Я люблю знімати, бо це — моє серце».

— Поліна: «Я не зірка, але я сяю».

— Влада: «Хто нічого не робить — той і не отримує коментарів».

— Катя: «Бути тренером — це не титул. Це любов до справи».

— Маша: «Я граю маму, бо знаю: іноді нам всім потрібна підтримка».

І знаєш що?