44.Епілог

Про турбазу і шашлики читайте частину 24.

Про Жанну читайте справу №1, частина 16

Про запит доктора Панюка читайте частину 29.

Про Хохрякова читайте справу №1, частину 15

Про пастку,яку влаштував Хохряков, читайте частину 18

Про напад на Гулю читайте частину 22

Колонія-поселення не лякала високими парканами з колючим дротом чи суворими вишками. Тут усе нагадувало радше віддалений робітничий гуртожиток або закинуту лісову турбазу.

Весна поступово впевненіше дихала теплом.Михайло сидів на лавці біля адміністративного корпусу. Поруч присіла Майя. Її пальто було трохи розстебнуте, і під ним уже чітко окреслювався округлий живіт — їхня майбутня дитина росла попри всі житлові бурі та судові вироки.

Вони мовчали кілька хвилин, насолоджуючись рідкісною хвилиною самотності серед інших відвідувачів. Нарешті Михайло важко зітхнув, стиснувши кулаки так, що побіліли суглоби.

 — Я ж просто захищався.

Майя поклала свою теплу долоню на його втомлену руку. Її погляд був сповненим глибокого співчуття і якоїсь недитячої мудрості.

— Михайле, ми знаємо,  що вирок абсолютно несправедливий. Ти боронив себе, і кожен на твоєму місці вчинив би так само. Але...

Вона замовкла на секунду, збираючись із думками.

— Але що, Майє? — різко кинув він, дивлячись їй у вічі. — Що тут може бути доброго?

— Подумай, може, це й добре для тебе? — несподівано тихо, але твердо сказала вона. — Режим тут не суворий. Ти на волі, майже на волі.

Михайло здивовано й недовірливо звів брови.

— Ти з глузду зсунулася? Ти пропонуєш мені радіти тюрмі?

— Я не пропоную радіти. Я просто намагаюся дивитися ширше, — Майя м'яко посміхнулася, торкнувшись його щоки. — Я нещодавно перечитала трилогію Драйзера: там герої та весь цей світ постійно кудись бігли? Постійна гонитва за грошима, владою, впливом, доведення чогось усьому світу. А знаєш, що говорить один із героїв чи до чого приходить ця історія наприкінці? Що найкращий рік свого життя людина може провести в ув'язненні. Тому що там вона нарешті зупиняється: починає ростити квіти і більше не біжить за божевільними прибутками.

Михайло відвів погляд. Слова дівчини зачепили якісь дуже глибокі струни в його 🚿душі. Він згадав своє дитинство. Холодний, непривітний дім Анфіси. Потім — роки життя з дядьком,.

А далі почався справжнє виснажливе пекло: школа, університет, перші роботи, шалений ритм. А згодом випадково побачив по телевізору свою матір. Він робив усе, щоб перевершити її, довести, що він вартий більшого, пробивав головою стіни,  заробляв гроші, спалюючи себе зсередини. Він ніколи не зупинявся. Навіть на секунду.

— Твоя мама колись... — хрипло почав Михайло, але Майя м'яко перервала його:

— Я знаю про маму, Михайле. Я знаю, через що ти пройшов  у дитинстві. І я знаю, як ти ріс після того. Ти завжди біг марафон без фінішу. Дядько і сестра тебе підтримували, але ти відчайдушно вибивався в люди Ти мусив перевершити рідну матір у її ж бізнесі, щоб заглушити той біль відкинутої дитини. Ти рвався, ламався, знову піднімався і біг. Ти не знав, що таке просто жити.

Вона ніжно погладила свій живіт, і її очі заблищали від сліз.

— Може, ці роки — твій шанс нарешті відпочити й заспокоїтися? — продовжила Майя майже пошепки. — Тобі більше не треба прориватися крізь бетонні стіни, Михайле. Тобі не треба нікому нічого доводити. Ти вже все знайшов. У тебе є я, є твоя мама, яка разом зі мною їздить сюди щотижня, а скоро нас буде троє.

Михайло опустив голову на руки. Усередині нього все ще бунтувало почуття несправедливості, образи на долю, але тиха, непохитна впевненість Майї діяла на нього краще за всякі ліки. Напруга, ⚡яка тримала його м'язи у панцирі, почала повільно танути.

— Квіти, кажеш? — гіркий посміх на його губах змінився на втомлену, але щиру усмішку.

— Квіти, — кивнула Майя, притулившись плечем до його плеча. — І тиша всередині тебе. Решту ми вибудуємо разом. Ти тут не один.

Вони знову замовкли, дивлячись на те, як весняне сонце☀ пробивається крізь хмари над колонією. Михайло вперше за довге доросле життя відчув, що, можливо, закриті двері🚪 цього місця стали єдиним способом зупинити його власну нескінченну і руйнівну гонитву.

Щоби остаточно розібратися і закрити деякі питання, я поїхав у колонію поселення, де Дриганов відбував свій термін. Михайло трохи осунувся. Він виглядав так, ніби багато років кудись біг, а тепер його зупинили і він апатично відпочивав. Я нахилився ближче, серце калатало сильніше.

— Ти спровокував Жанну. Змусив її піти на злочин. Я здогадався ще тоді, коли стаття в інтернеті висунула мене на передній план. Хтось хотів, щоб я був героєм, а ти — в тіні. Ти підлаштував ту зустріч з її подругою? Де вони напилися, а потім їх забрали в відділок?

Михайло всміхнувся кутиком рота, але очі залишилися холодними.

— Випадковість, Богдане. Просто випадковість. Не з нею напилася, так із кимось іншим То вже її вибір. Вона завжди любила розважитись.