43.Епілог

На наступному засіданні суду Лисовський заявив:

— Шановний суд, ми маємо вивчити мотиви нападу на Єлизавету Небабу. На жаль, слідчий Коньков не приділив уваги, кому було вигідно нападати на дівчину. Одним з можливих мативів могло бути усунення потерпілої від ⚾спортивних змагань. Тому я вніс клопотання про допит її колег зі спортивного клубу.

Катя встала до трибуни.

— Катерино, — почав Лисовський, — розкажіть як🐂 ви виступили на міжшкільнму тенісному турнірі в залі.

Катя зітхнула, її пальці стиснули блокнот.

— Ми готувалися до турніру тижнями. Мала виступати Ліза, але її поранили. Тому поїхала я. Я грала в закритому приміщенні, дійшла до третього туру, але програла угорській тенісистці, Евеліні Вараді.

З задньої частини зали пролунав голос. Ліза Небаба, бліда, але з палаючими очима, підвелася зі свого місця, ігноруючи спроби медсестри, що сиділа поруч, її заспокоїти.

— Катю, ти серйозно? Евеліна Вараді? — вигукнула Ліза, її голос тремтів від обурення. — Я її громила під нуль! Як ти могла їй програти?

Суддя Соколова постукала молотком.

— Пані Небаба, сядьте! Ви свідчитимете, коли вас викличуть, — суворо сказала вона.

Ліза, стиснувши кулаки, сіла, але її погляд був прикутий до Каті. Катя зніяковіло відвела очі.

— Лізо, я… я старалася, — тихо сказала вона. — Але ти ж знаєш, я не ти. Ти завжди була сильнішою.

Лисовський, адвокат Дриганова, підвівся.

— Ваша честь, дозвольте допитати Єлизавету Небабу. У мене є підстави вважати, що її стан після поранення був спричинений не лише травмою.

Суддя Соколова кивнула.

— Викликайте потерпілу.

Ліза, підтримувана медсестрою, повільно підійшла до місця. Її обличчя було блідим, але очі горіли рішучістю. Вона присягнула і сіла, стискаючи край столу.

— Єлизавето, — почав Лисовський, його голос був спокійним, але пронизливим. — Ми отримали результати аналізів вашої крові, зроблені після вашого перебування в лікарні. У вашому організмі знайшли сліди препарату в дозах, які могли викликати слабкість і сплутаність свідомості. Ви знаєте, хто мав доступ до ваших ліків?

Ліза глибоко вдихнула, її погляд ковзнув до батька, Герасима Небаби, який сидів у залі, нервово стискаючи 👎руки.

— Це була Софія Григорівна, моя лікарка, — тихо сказала Ліза. — Вона давала мені пігулки, казала, що це для відновлення. Але я відчувала себе дедалі гірше. І… я нещодавно дізналася, що вона зустрічалася з моїм батьком.

У залі пролунав шепіт. Герасим різко підвівся, його обличчя почервоніло.

— Лізо, припини! Ти не розумієш, що говориш! — вигукнув він.

Суддя Соколова знову постукала молотком.

— Пане Небаба, ще один вигук, і вас виведуть із зали! — попередила вона.

Ліза повернулася до батька, її голос став гучнішим.

— Я все розумію, тату! — крикнула вона, її очі наповнилися сльозами. — Це ти мене втягнув у це! Ти казав, що Михайло Дриганов — злочинець, що його треба зупинити! Ти сказав, що я маю кричати, ніби він напав на мене, щоб його заарештували!

У залі запанувала тиша. Навіть прокурор Чванов завмер, його брови здивовано піднялися. Лисовський дістав із теки відео, яке показав на екрані в залі. На записі було видно, як🐂 Герасим Небаба заходить до будинку на Лук’янівці, а за ним — Софія Григорівна.

— Єлизавето, — продовжив Лисовський, — розкажіть, що сталося в провулку.

Ліза стиснула кулаки, її голос тремтів, але вона говорила чітко.

— Тато сказав, що Дриганов — небезпечний. Що якщо його не зупинити, він і далі шкодитиме людям. І якщо не вдається довести його злочини, то треба спровокувати його на злочин. Він придумав план: я мала підбігти до нього, закричати, що він мене гвалтує. Хлопці — я не знала, що в них будуть пістолети! — мали просто налякати його. Але все пішло не так. Вони вистрелили, і я… я отримала кулю. А потім, у лікарні, Софія давала мені пігулки, щоб я не могла думати ясно, щоб не свідчила.

Герасим знову підвівся, його голос зірвався.

— Лізо, зупинись! Ти руйнуєш нашу сім’ю! — крикнув він.

— Ти сам її зруйнував! — відповіла Ліза, її сльози котилися по щоках. — Я готова свідчити проти тебе, тату. Ти змусив мене брехати, підставляти людину, а потім труїв мене, щоб я мовчала!

Зала вибухнула шепотом. Андрій Сидоренко, батько одного з вбитих молодиків, стиснув кулаки, його очі горіли гнівом. Тетяна Коваленко, мати другого, тихо заплакала, прикриваючи обличчя хусткою.

Прокурор Чванов підвівся.

— Ваша честь, з огляду на свідчення Єлизавети Небаби, я клопочу про виклик Софії Григорівни 🐂як свідка та про арешт Герасима Небаби для подальшого розслідування.

Суддя Соколова кивнула.

— Клопотання прийнято. Герасима Небабу взяти під варту. Софію Григорівну викликати на наступне засідання.

Міліціонери підійшли до Герасима, який стояв, опустивши голову. Він не чинив опору, коли на нього надягали наручники. Ліза відвернулася, витираючи сльози. Лисовський поклав руку їй на плече.