Частина 41

Продовження суду

Суддя Соколова постукала 🔨молотком, закликаючи до порядку.

— Продовжуємо допит свідка Ольги Семенівни Дриганової, — оголосила вона. — Пане прокурор, ваші запитання.

Прокурор Едуард Чванов:

— Пані Ольго, ви розповіли про складні стосунки з Анфісою після того, як🐂 вона відсудила вас і Михайла у вашого батька, Семена Дриганова. Чи можете ви детальніше пояснити, як складалося ваше життя після розлучення? Чи намагалася Анфіса налагодити стосунки з вами чи Михайлом, і чи вплинули ці обставини на поведінку Михайла в підлітковому віці, що могло б пояснити його нинішню ситуацію?

Ольга:

— Життя з Анфісою було важким. Вона не була злою в прямому сенсі, але її цікавили власні амбіції, а не ми з Михайлом. Вона  працювала допізна, а коли була вдома, її турбували гроші — точніше, їхня нестача. Вона не була теплою матір’ю, і я відчувала, що для неї ми з Мишком були більше тягарем, 🔪ніж сім’єю. Я намагалася захищати Михайла, брала на себе турботу про нього, коли Анфіса була відсутня. Він ріс тихим, але добрим хлопцем, хоча я бачила, як🐂 брак любові його ранив. У підлітковому віці він став замкнутим, але ніколи не був агресивним. Те, що сталося того вечора в провулку… я вірю, що він діяв із серця, а не з наміром нашкодити Лізі.

Флешбек : Новосілля Семена, 1980-ті роки, СРСР

Семен Дриганов стояв у своїй новій квартирі — маленькій, але затишній, із запахом свіжої фарби і новеньких меблів. Його обличчя сяяло рідкісною радістю, коли він розставляв тарілки на столі, готуючись до скромного новосілля. Йому запропонували нову роботу в лікарні іншого міста — підвищення, яке дало змогу отримати цю квартиру за лічені місяці. Це був новий початок після болючого розлучення з Анфісою і втрати дітей.

Ольга, десятирічна дівчинка з довгими косами, увійшла до квартири, тримаючи в руках маленький букетик ромашок, зібраних біля будинку. Її очі блищали від радості, коли вона побачила батька.

— Тату, це тобі! — сказала вона, простягаючи квіти. — Яка гарна квартира! Ми з Мишком тут житимемо?

Семен присів навпочіпки, обійняв доньку і погладив її по голові.

— Поки що ні, Олю, — тихо сказав він, його голос тремтів. — Але я працюю над цим. Скоро я заберу вас із Мишком до себе. Обіцяю

Ольга кивнула, хоч її очі наповнилися сумом. Вона поставила квіти у вазу, а Семен увімкнув стару платівку з піснями. Вони їли пиріжки, які спекла сусідка, і сміялися, згадуючи, як Семен колись намагався навчити Ольгу кататися на велосипеді. Але в глибині душі Ольга знала, що ця радість тимчасова — Анфіса не відпустить їх так легко.

Запитання судді Соколової

Суддя Олеся Соколова:

— Пані Ольго, ви згадали, що Анфіса не була теплою матір’ю і що ви намагалися захищати Михайла. Чи були моменти, коли ви чи Михайло відкрито виступали проти Анфіси? І як це впливало на ваше життя в її домі?

Ольга:
— Так, шановна суддя, були такі моменти. Я була старшою, тому часто брала на себе відповідальність за Мишка. Одного разу, коли мені було десять, я вкрала в Анфіси гроші — її зарплату і аліменти від батька. Я хотіла, щоб ми з подругами могли повеселитися, бо вдома було важко. Анфіса дізналася і влаштувала скандал. Я кричала, що вона не має права нас виховувати, що я хочу до батька, і щоб вона віддала Михайла йому. Цей скандал почув сусід, і нас забрали до міліції. Я тоді просила, щоб мені змінили свідоцтво про народження, щоб Анфіса не була моєю матір’ю. Але мені сказали, що це неможливо. Після цього органи опіки почали перевіряти Анфісу, і я сподівалася, що нас із Мишком повернуть батькові. Але Анфіса вміла справляти враження, і все залишилося 🐂як було.

Флешбек : Сварка з Анфісою, 1980-ті роки, СРСР

У квартирі Анфіси пахло картоплею і дешевими парфумами. Ольга стояла посеред кухні, її щоки палали від гніву, а Анфіса кричала, тримаючи порожній гаманець.

— Де мої гроші, Олю?! — її голос був різким, як 🥊удар. — На що нам тепер жити? Ти думаєш, я для себе їх заробляю?

Ольга, маленька, але зухвала, підняла підборіддя.

— А ти віддай мене і Мишка татові! — вигукнула вона. — Тобі не потрібні аліменти, якщо нас не буде! Ти нас не любиш, ми тобі тільки заважаємо!

Анфіса застигла, її очі звузилися. Вона підійшла ближче, але раптово двері відчинилися — сусід, міліціонер у цивільному, почув крики і зайшов

— Що тут відбувається? — суворо запитав він, його погляд ковзав від Анфіси до переляканої, але рішучої Ольги.

— Вона вкрала мої гроші! — вигукнула Анфіса, вказуючи на Ольгу.

— А ти вкрала нас у тата! — відрізала Ольга, її голос тремтів, але вона не відводила очей.

Міліціонер зітхнув і сказав:

— Ходімо до відділку, розберемося.

У відділку Анфіса сиділа з кам’яним обличчям, а Ольга, тримаючись за руку міліціонера, повторювала:

— Я хочу до тата. І Мишка заберіть до нього.

Анфіса лише стиснула губи, її очі блищали від приниження. У той момент Ольга зрозуміла, що її слова мають силу, але цього було недостатньо, щоб змінити їхнє життя.