Частина 31

Про Алю читайте частину 13

Про Майю читайте частину 20

Грудневий вечір у Києві був холодним, але в телевізійній студії каналу «Пульс» панувала гаряча атмосфера. Яскраві софіти заливали сцену світлом, а юна ведуча кримінальних новин, Зоряна Цуркан, поправляла 🎤мікрофон, відчуваючи, як серце💓 калатає від хвилювання. Її довге темне волосся блищало під світлом, а блакитні очі випромінювали суміш тривоги й рішучості. Уранці відома репортерка Азалія Лихокінь, чия кар’єра була легендою в журналістських колах, підійшла до Зоряни з пропозицією, від якої неможливо було відмовитися.

— Зоряно, — сказала Азалія, її голос був упевненим, із легкою хрипотою, — я зроблю з тебе телезірку. Є одна справа — Михайло Дриганов. Він погодився прийти до тебе в студію. Це твій шанс. Не схиб.

Зоряна, ще новачок у світі телебачення, не могла повірити своїм 👂🏻вухам. Дриганов — чоловік, якого розшукувала вся київська міліція, герой скандальних заголовків, підозрюваний у подвійному вбивстві й нападі на Лізу Небабу. І він сам хоче дати інтерв’ю? Це був її квиток до слави, але водночас і небезпечна гра.

У студії все було готове. Камери ввімкнені, режисер у навушниках давав останні вказівки. Зоряна сиділа за скляним столом, тримаючи аркуші📜 з підготовленими запитаннями, хоча Азалія попередила: «Дриганов непередбачуваний. Будь готова до всього». Двері студії відчинилися, і до зали увійшов Михайло Дриганов. Високий, із скуйовдженим темним волоссям і холодним поглядом, він виглядав спокійним, але його рухи видавали напругу. На ньому був простий сірий светр і джинси, ніби він навмисне намагався виглядати пересічним.

— Добрий вечір, пане Дриганов, — почала Зоряна, її голос був чітким, хоч і з легким тремтінням. — Дякую, що погодилися прийти до нас у студію. Це «Пульс правди», і сьогодні ми говоримо про вашу справу, яка сколихнула всю країну.

Михайло кивнув, сідаючи навпроти. Його очі пильно стежили за Зоряною, ніби оцінюючи її.

— Я тут, щоб сказати правду, — відповів він, його голос був низьким і твердим. — І я хочу, щоб усі знали: я сам здаюся міліції після цього інтерв’ю. Нехай Коньков і його люди не привласнюють собі заслугу, ніби вони мене впіймали. Я прийшов сюди добровільно.

Зоряна відчула, як пульс💓 прискорюється. Це був її момент. Вона глибоко вдихнула і розпочала інтерв’ю.

Запитання: Зоряна: Пане Дриганов, чому ви вирішили здатися саме зараз? Що вас спонукало прийти на телебачення?

Відповідь: Михайло: Я втомився бігати. Міліція, Коньков, усі вони думають, що я злочинець, який ховається. Але я не винен у тому, в чому мене звинувачують. Я хочу, щоб правда вийшла назовні, і телебачення — найкращий спосіб це зробити.

Запитання: Зоряна: Ви кажете, що не винні. Але вас звинувачують у нападі на Лізу Небабу і вбивстві двох молодиків. Що ви можете сказати на це?

Відповідь: Михайло: Я не нападав на Лізу. І не гвалтував її, як дехто стверджує. Це брехня. Я був у тому провулку, так, але я не стріляв у неї. Навпаки, я намагався зупинити кровотечу, приклав ❄сніг до її рани. Свідки це бачили.

Запитання: Зоряна: Хто ж тоді стріляв у Лізу, якщо не ви?

Відповідь: Михайло: Ті двоє молодиків, які напали на мене. Вони вискочили з пістолетами, я думав, Ліза з ними. Один із них вистрелив, і куля влучила в неї. Я діяв у самообороні.

Запитання: Зоряна: Чому ви подумали, що Ліза була з нападниками?

Відповідь: Михайло: Вона кричала щось про гвалтування, я не розчув точно. Усе сталося швидко, я реагував інстинктивно. Хапати її було помилкою, але я не хотів їй зла.

Запитання: Зоряна: Ви кажете, що діяли в самообороні. Але як ви, беззбройний, змогли обеззброїти двох озброєних нападників?

Відповідь: Михайло: Я не був беззбройним надовго. Я вибив пістолет у одного з них і використав його. Це була боротьба за життя, пані Зоряно. Я не суперагент, але я знаю, як вижити.

Запитання: Зоряна: Ви втекли з-під варти в гаражі. Чому ви залишили диск із «Пригодами принца Флорізеля» і фото Гудіні?

Відповідь: Михайло: Бо боявся за своє життя і за життя моєї начальниці Олени Федорівни.

Запитання: Зоряна: Чому ви взагалі втекли з-під варти? Що змусило вас це зробити?

Відповідь: Михайло: Моєму життю і життю моїх близьких загрожувала небезпека. Я знав, що в ізоляторі мене можуть прибрати. Є люди, які не хочуть, щоб я говорив правду. Я мусив виграти час.

Запитання: Зоряна: Хто ці люди, які загрожували вам і вашим близьким?

Відповідь: Михайло: Я не називатиму імен, бо доказів у мене немає. Але скажу одне: це пов’язано з «Техносвітом». Вони бояться, що я знаю забагато.

Запитання: Зоряна: Ви згадали своїх близьких. Кого саме ви намагалися захистити?

Відповідь: Михайло: Моїх друзів, мою сім’ю. І… Олену Федорівну. Вона не просто моя начальниця, вона людина, яка потрапила в цю брудну гру. Я намагався вберегти її.