Частина 28

У холодному й тісному кабінеті міліцейського відділку повітря було просякнуте ⚡напругою. Слідчий Коньков сидів за столом, його самовдоволена посмішка зникла, коли Михайло Дриганов, якого привели з ізолятора, зробив несподіване зізнання. Його обличчя було спокійним, але очі блищали якоюсь дивною рішучістю, коли він заговорив.

— Я винен у смерті Кирила Маслова, — сказав Дриганов, його голос був рівним, майже байдужим. — Я зіпсував його машину. 🚘Гальма, шини... Я готовий показати, як це зробив. Дайте мені можливість провести експеримент у гаражі.

Коньков насупився, його пальці нервово постукали по столу. Він не довіряв Дриганову, але слова про гараж і хімікати збігалися з інформацією. У голові Конькова гуділи думки: Якщо це правда, то справа набуває нового повороту. Але чому він зізнається саме зараз? Він викликав прокурора Едуарда Чванова, щоб обговорити можливість експерименту.

Чванов, чоловік із суворим обличчям і холодним поглядом, вислухав пропозицію, але рішуче відмовив.

— Ніяких експериментів, — різко сказав він. — Дриганов — підозрюваний у подвійному вбивстві, а тепер ще й це зізнання. Ми не будемо грати в його ігри. Гараж перевіримо, але без нього.

Лисовський, який був присутній на допиті, стиснув губи, його очі звузилися. Він знав, що Дриганов щось задумав, але не міг зрозуміти, що саме. Хімікати, гараж, зізнання... Це пастка чи відчайдушний крок? Він подав апеляцію на рішення прокурора, наполягаючи на проведенні експерименту під суворим наглядом.

Несподівано для всіх Чванова замінили. Новий прокурор, старший і досвідчений, погодився на експеримент, але з умовою, що Дриганова супроводжуватиме озброєний конвой. Лисовський відчув полегшення, але його інтуїція підказувала, що Дриганов грає в небезпечну гру.

Хохряков, дізнавшись, що хтось заліз у той гараж, зв'язався з Лисовським. Після розмови він віддав наказ стежити за тим гаражем. Йому повідомили про експеримент. Він віддав накази своїм людям.

Я знову зайшов до Оксани Олексіївни.Ми з нею давно підозрювали Дриганова в темних справах, ще коли копали під нього, думаючи, що він хоче захопити «Техносвіт». Але його зізнання в убивстві Кирила Маслова мене збентежило. Я був на тій експертизі рік тому, коли ми з Оксаною супроводжували Олену на Закарпаття. Усе вказувало на нещасний випадок: літня гума, ожеледиця, перевищення швидкості. Жодних слідів стороннього втручання. Жодних доказів, що🚘 гальма чи шини хтось зіпсував. Дриганов бреше. Але чому?

— Оксано, — сказав я, мої пальці нервово постукали по столу, — Дриганов вигадав цю історію про Кирила. Я впевнений. Ми тоді перевірили все: машину, дорогу, навіть уламки. Це був нещасний випадок, і Олена це знала. Вона ж казала про шини, благала його купити зимові. Дриганов просто хоче відвернути увагу. Але від чого?

Оксана загасила сигарету, її очі блиснули.

— Богдане, ти правий, — сказала вона, її голос був різким, але сповненим рішучості. — Дриганов щось задумав.

Я зітхнув, відчуваючи, як у голові гудять думки. Дриганов, Гуля, її батько, Гедеон... І Ліза. Я поділився з Оксаною своїми сумнівами про те, на чиєму боці нам бути. Раніше ми з нею підозрювали Дриганова в спробі захопити «Техносвіт», думали, що він може бути небезпечним для Олени. Але тоді у нас були лише здогади, ніякої конкретики. А тепер, коли Олені загрожує небезпека, ясно, що це не від Дриганова — він у тюрмі, точніше, був там до сьогодні. І методи Конькова... вони мерзенні. Пихатий, байдужий, він навіть не намагається копати глибше.

— Оксано, я думаю, ми маємо бути на боці Дриганова, — сказав я. — Не тому, що я йому довіряю, а тому, що Коньков зіпсує справу. І Олені загрожує небезпека не від Михайла, а від когось іншого — можливо, від батька Гулі чи людей Гедеона. Ми мусимо допомогти Лисовському. Він знає, як витягнути правду.

Оксана кивнула, її пальці нервово закрутили ручку.

— Згодна, Богдане, — сказала вона. — Лисовський — хитрий старий🦊 лис, але він на боці справедливості. Ми допоможемо йому.

Я відчув, як вага відповідальності тисне ще сильніше. Олена в небезпеці.

Наступного дня Дриганова привезли до гаража. Конвой складався з двох міліціонерів, один із яких, двадцятирічний новачок, здавався Дриганову недосвідченим. Салага, подумав Михайло, кидаючи на нього швидкий погляд. Гараж виглядав занедбаним: іржаві ворота, купи мотлоху, запах бензину й старого металу. Коньков, новий прокурор і кілька помічників стояли осторонь, пильно спостерігаючи за кожним рухом.

Дриганов підійшов до столу, на якому стояла каністра із хімікатом. Він узяв його, демонстративно показуючи всім, і вилив рідину на шматок гуми, що лежав поруч. Гума почала диміти, шипіти, а повітря наповнилося їдким запахом. Коньков насупився, але не встиг нічого сказати, як Дриганов раптово натиснув якусь кнопку на столі. Підлога під ним і молодим конвоїром із гуркотом розійшлася, і обидва провалилися вниз. Люк миттєво захлопнувся.

— Що за чортівня?! — вигукнув Коньков, кидаючись до люка. Прокурор і помічники заметушилися, намагаючись відкрити його, але механізм був міцним, а замок — хитро захованим. Вони витратили півгодини, ламаючи ломом і шукаючи інструменти, але люк не піддавався.