Частина 27

Наступного дня Гуля з’явилася в офісі Оксани Олексіївни, її нервозність видавала тремтіння рук і уривчасті погляди. Єва, Наталя й Артем уже чекали на неї. Оксана сиділа за столом, тримаючи сигарету, а її погляд був гострим, як 🔪ніж.

— Гуля, — почала Оксана, її голос був спокійним, але холодним. — Розкажи нам усе. Чому ти вплутала Наталю в історію з квартирою? І що ти знаєш про напад на Дриганова? І, головне, що робила Ліза Небаба в тому провулку?

Гуля сиділа на стільці, її руки тремтіли, а очі уникали прямого контакту з присутніми. Єва Небаба стояла біля вікна, її погляд був холодним і пильним, як🐂 у геолога, що шукає приховані поклади. Наталя Іванівна сиділа поруч з Артемом, її пальці нервово стискали край столу, а Оксана  пускала кільця диму, тримаючи сигарету з виглядом людини, яка вже бачила все на світі.

— Гуля, — почала Оксана, її голос був різким, але контрольованим, — ти кажеш, що не хотіла, щоб усе так сталося. Але давай начистоту. Чому ти попросила Наталю оформити квартиру на себе? І що за історія з Дригановим? Ти заманила його в той провулок?

Гуля ковтнула, її пальці міцніше стиснули спідницю. Вона підняла очі, і в них промайнула суміш страху, гніву й рішучості.

— Я... я хотіла, щоб Гедеон отримав по заслугах, — почала вона, її голос тремтів, але ставав твердішим із кожним словом. — Він знищив моє життя. І не тільки моє. Ви ж знаєте, Наталю Іванівно, що він із вами зробив. Я дізналася про його афери, про те, як він обікрав своїх дружин, як🐂 маніпулював людьми. Я хотіла, щоб він втратив усе. Квартира... це була моя ідея. Я попросила Наталю оформити її на себе, щоб Гедеон не міг до неї дістатися. Я знала, що він спробує відсудити половину, як робив завжди. Але якщо квартира на Наталі, він нічого не отримає.

Наталя нахилилася вперед, її очі звузилися від підозри.

— Гуля, ти розумієш, як це виглядає? — сказала вона, її голос був спокійним, але напруженим. — Ти приходиш до мене з цією пропозицією, а потім Дриганов потрапляє в перестрілку. І Ліза... чому вона там була? Ти щось знаєш?

Гуля похитала головою, її очі наповнилися сльозами.

— Я не знаю, чому там була Ліза! — майже вигукнула вона. — Клянуся, я не хотіла, щоб її поранили! Я найняла охорону, двох чоловіків, щоб вони стежили за мною. Я боялася Гедеона, він уже погрожував мені, коли дізнався про квартиру. Але я нікому не казала, що запросила Дриганова до себе. Я просто хотіла поговорити з ним про документи.. Я не думала, що все так обернеться!

Єва, яка досі мовчала, раптово обернулася, її голос був холодним, як зимовий🌬 вітер.

— А твій батько? — запитала вона, її очі свердлили Гулю. — Ти кажеш, що найняла охорону, але ми знаємо, що твій батько пов’язаний із тими молодиками, які напали на Дриганова. І візитівка його фірми була в їхній кишені. Ти ненавидиш свого батька, так? То чому б тобі не розповісти нам усе?

Гуля здригнулася, її обличчя зблідло. Вона опустила голову, ніби вагаючись, але потім заговорила, її голос був тихим, але сповненим гіркоти.

— Так, я ненавиджу його, — сказала вона, її слова були важкими, як камені. — Мій батько... він ніколи не був батьком. Він вештається по моделях, витрачає гроші на дорогі машини й вечірки, а я в дитинстві голодувала. Мама плакала ночами, бо він не приносив додому ні копійки. А тепер, коли я виросла, він відкупається від мене — квартирами, прикрасами, грошима. Але я не хочу його брудних грошей. Я хочу, щоб він заплатив за все, що зробив. І Гедеон... я знала, що вони з батьком пов’язані. Я хотіла, щоб Гедеон його здав. Тому й влаштувала цю історію з квартирою. Я думала, якщо Гедеон дізнається, що квартира на Наталі, він почне панікувати, звинуватить батька, і міліція нарешті дістанеться до нього.

Оксана загасила сигарету в імпровізованій попільничці й нахилилася вперед, погляд був спопеляючим.

— Гуля, ти розумієш, що ти вплутала всіх нас у свою гру? — сказала вона. — Ти найняла охорону, але не попередила нікого про Дриганова. І тепер Ліза в лікарні, двоє молодиків мертві, а Дриганов у відділку. Якщо ти щось приховуєш, краще скажи зараз, бо я дізнаюся.

Гуля підняла очі, її губи тремтіли.

— Я не приховую! — вигукнула вона. — Я не знала, що ті молодики нападуть на Дриганова! Я думала, моя охорона захистить мене, якщо щось піде не так. Але я не знала, що там буде Ліза... Я клянуся!

Артем, який досі мовчав, нарешті озвався, його голос був спокійним, але напруженим.

— Гуля, якщо ти кажеш правду, то чому Ліза звинувачує Дриганова? — запитав він. — Вона каже, що він на неї напав. Але ти стверджуєш, що він просто прийшов до тебе. Хтось із вас бреше.

Гуля похитала головою, її очі наповнилися відчаєм.

— Я не знаю, чому вона так каже! — відповіла вона. — Може, вона злякалася? Може, хтось її змусив? Я не знаю!

У прокуратурі слідчий Лубинець сидів за столом, переглядаючи нові звіти. Експертиза підтвердила слова Лисовського: на одязі молодиків, які напали на Дриганова, були сліди збройної змазки, ідентичної тій, що була на пістолетах. На одязі Дриганова таких слідів не знайшли, що зміцнювало його версію про самооборону. Але ще більш цікавою була нова інформація: підлітки, які раніше напали на Олену Федорівну в провулку, виявилися знайомими з убитими молодиками. Вони належали до однієї компанії, яка промишляла дрібними грабунками в центрі Києва. Лубинець відчув, як пазли починають складатися, але картина все ще була неповною.