Частина 21

Герасим, їдучи назад до Києва, обдумував розмову з Анфісою. Михайло Дриганов був не просто амбітним працівником із загадковою поведінкою — його минуле, його зв’язки з Жанною і підозрілими людьми вказували на те, що він може бути частиною чогось набагато більшого. Герасим знав, що наступним кроком буде розмова з Вікентієм і Феліксом, але він також розумів, що треба діяти обережно. Якщо Михайло дізнається, що за ним стежать, він може прикрити свої сліди — або зробити щось гірше.

Герасим Олександрович вирішив заїхати до Ольги, сестри Михайла Дриганова. Він сподівався, що вона зможе додати ще кілька штрихів до портрета Михайла, адже Анфіса згадувала, що Ольга підтримує з братом зв’язок, хоч і нечастий. Будинок Ольги знаходився в спальному районі міста — типова п’ятиповерхівка, з дитячим майданчиком біля під’їзду, де гойдалки поскрипували від легкого вітру. Герасим постукав у 🚪двері, тримаючи в руках записник, куди він занотовував усі важливі деталі.

Двері відчинила Ольга — молода жінка з довгим світлим волоссям, зібраним у недбалий хвіст. У руках вона тримала немовля, яке тихо гундосило, а з глибини квартири доносилися дитячі голоси — мабуть, старші діти бавилися в іншій кімнаті. Ольга виглядала втомленою, але її погляд був доброзичливим.

— Герасим Олександрович? — здивовано запитала вона, впізнавши його по 📲телефону, адже він попереджав про свій візит. — Вибачте за безлад, у мене тут троє дітей, самі розумієте. Про що хотіли поговорити?

Герасим усміхнувся, намагаючись не створювати напруги.

— Добрий день, Ольго. Я ненадовго, знаю, що у вас багато справ. Хотів поговорити про Михайла. Ви ж із ним спілкуєтеся, правда? Просто в «Техносвіті» ми хочемо краще зрозуміти наших колег, а він… не дуже відкритий.

Ольга зітхнула, поправляючи дитину на руках. Її обличчя стало задумливим, але вона явно поспішала.

— Михайло? Та нормальний він, — відповіла вона, трохи відволікаючись на немовля, яке почало ворушитися. — Ми з ним не так часто бачимося, але спілкуємося нормально. Він мені пише, іноді дзвонить. Дітям моїм подарунки присилає, особливо старшій, вона його обожнює. Знаєте, він із дітьми вміє ладнати. Але зараз у нього своя робота, свої справи в Києві, то я його не чіпаю. І він мене не дуже турбує.

Герасим кивнув, помітивши, що Ольга говорить про брата з теплом, але без особливих деталей. Він вирішив спробувати копнути глибше.

— А про його минуле він щось розповідає? — запитав він обережно. — Ну, наприклад, чому пішов із «Інноваційних Технологій»? Чи, може, про Жанну згадує?

Ольга знизала плечима, її увага була частково на дитині, яка почала тихенько хникати.

— Та ні, про Жанну він не говорить. Я знаю, що вони колись жили разом, але це було давно, я деталей не знаю. А про роботу… він казав, що в «Інноваційних» йому стало нудно, захотів більшого. «Техносвіт» йому подобається, каже, там є де розвернутися. Слухайте, Герасиме Олександровичу, вибачте, але мені треба сина годувати, — вона ніяково всміхнулася. — Давайте іншим разом, гаразд? Якщо щось термінове, дзвоніть, я вам розкажу, що знаю.

Герасим зрозумів, що більше нічого не витягне. Він подякував і попрощався. Виходячи з квартири, він чув, як Ольга заспокоює дитину, а в голові крутилися думки: Ольга або справді нічого не знає, або не хоче розповідати. Її слова про «нормальні» стосунки з Михайлом звучали щиро, але Герасим відчував, що вона або захищає брата, або просто не в курсі його справ. Того ж дня Герасим сидів у своєму кабінеті, переглядаючи 🗒нотатки з поїздки до Черкас. Розмови з Анфісою і Ольгою не дали чітких відповідей, але підтвердили, що Михайло — людина зі складним минулим і, можливо, прихованими мотивами. А новини лише підливали масла у 🔥вогонь.

Герасим Олександрович Небаба повертався додому пізнім вечором.

Коли він звернув на вулицю, де мешкала Олена Федорівна, мимоволі сповільнив крок. Її будинок був недалеко від його маршруту — старий, але доглянутий. І саме в цей момент він помітив їх. Під ліхтарем біля під’їзду стояли двоє: Олена Федорівна в своєму темному пальто з піднятим коміром і Михайло Дриганов. Вони тихо розмовляли, Олена тримала в руках невеликий пакет, а Михайло — її 👜сумку. Потім вони разом зайшли до під’їзду. Двері зачинилися за ними з тихим клацанням.

Герасим зупинився, ніби вкопаний. Він не підходив ближче — не хотів виглядати як шпигун, — але й не міг відірвати погляду від освітлених вікон на третьому поверсі. Через кілька хвилин там засвітилося світло в квартирі Олени. "Що він там робить так пізно?" — подумав Герасим, відчуваючи, як🐂 у грудях наростає неприємне тепло роздратування. А Олена... Олена після суду стала ще більш замкнутою, і раптом — вечірні візити Михайла

Герасим постояв ще хвилину, потім різко розвернувся й пішов далі. У голові крутилася одна думка: "Вона навіть зі мною не хоче говорити по душах, а з ним — будь ласка". Відчуття, що Олена віддаляється від усіх, боліло. І тепер ще й Дриганов.

Герасим відчував, що стоїть на порозі чогось серйозного — можливо, скандалу, можливо, навіть катастрофи. Він узяв 📲телефон і набрав мене

— Богдане, це Герасим, — сказав він. — Нам треба поговорити. Михайло Дриганов… він тепер живе з Оленою. І я дізнався дещо про його минуле. Це не просто фінансова афера, тут щось глибше. Ти можеш зустрітися?

— Герасиме Олександровичу, я в це по вуха влип, — відповів я. — Зустрінемося завтра. І, до речі, тримайте очі відкритими. Якщо Михайло так близько до Олени, він може знати більше, ніж🔪 ми думаємо.