Частина 15

Цього ранку Олена піднялась о шостій, приготувала сніданок, зібрала Соню до садочка й разом із дівчинкою вийшла на вулицю. На обличчі — звична усмішка, в очах — напруження. Вона знала, що після того, 🐂як подана заява до суду від Килини та Георгія Шрама, будь-який крок — це під мікроскопом. І хтось цей мікроскоп🔬 тримає дуже зацікавлено.

У дитсадку Соня легко відпустила її руку, поцілувала її в щоку і побігла до своєї групи. Олена постояла ще хвилину, дивлячись услід. І в ту мить до неї швидко наблизились знайомі силуети.

Гога йішов попереду — впевнений, з тією своєрідною нахабною енергією, яку часто сприймають за щирість. Килина — позаду, із сумкою👜 через плече, у скромній куртці, явно нервувала.

— Олено Федорівно! — вигукнув Гога — Килина вчора приходила в садок, а її не пустили.

— Я так розумію, — відповіла вона спокійно, — що приходили без мого дозволу.

— Не без дозволу, — розвів руками Гога, — а за покликом серця. Ми ж — рідні. А Соня — племінниця Килини. Але це не головне. Суд може ухвалити рішення на нашу користь. А тому… — його голос став м’якшим, — дитина повинна до нас звикати. Ми ж не можемо звалитися в її життя як сніг на голову.

Олена знала: будь-який спалах емоцій зараз — це патрон у 🔫пістолет супротивників.

— Гаразд, — сказала вона нарешті. — Ходімо.

Їхній здивований вираз був майже комічним.😲

Олена ввела їх до знайомої виховательки, Світлани Віталіївни, жінки суворої, але справедливої.

— Це родичі Софії. Вони хочуть трохи погуляти з нею, — спокійно пояснила вона.

Світлана Віталіївна швидко перевела погляд із Олени на Килину й Георгія, і суворо сказала:

— Добре. Але на майданчику, під моїм наглядом. І жодного балагану. Тут діти, не забувайте.

Коли вийшли надвір, Олена зупинилася, обернулась до Гоги й Килини і тихим, але твердим голосом сказала:

— Тут гуляєте. Нікуди не відходите. В межах видимості. Якщо зробите ви чи Соня хоч один зайвий крок — це може бути класифіковано як🐂 спроба викрадення дитини. Не підходьте до 🏎автівок. Навіть якщо просто сісти на капот. І пам’ятайте: якщо Соня заплаче — це буде свідченням стресу, що вона переживає поруч із вами. Суд усе це врахує.

Гога знизав плечима, але мовчки кивнув. Килина — так само. Їхня самовпевненість дещо зблякла.

Олена вийшла за ворота, дісталася 🚘машини. Сіла і поїхала у бік «Техносвіту». Лише коли в дзеркалі заднього виду зникли силуети дитсадка, Гоги та Килини, вона дістала сигарету і закурила.

Гога не курить. Він знає, що курить вона. Але не каже нічого прямо. Тільки натякає, у своїх промовах перед судом: «У нас свіже повітря», «У нас спокійна атмосфера». І ці «деталі» зчитуються дуже добре в залах суду, де людяність іноді зводиться до хронік буденності.

Минуло більше години. Гога і Килина дочекались дозволу, підійшли до Соні на майданчику. Та трохи зніяковіло глянула на них, але не злякалась. Килина присіла поруч, почала показувати їй ляльку з сумки, Гога приніс м’яч. Вони намагались викликати у дівчинки інтерес. Але Соня швидко той інтерес утратила.

Гога підняв її на руки і поніс до групи. Дівчинка одразу вливалася в гру, ніби нічого не сталось. А Килина і Георгій ще хвилину стояли поруч. Спостерігали мовчки.

Увечері Олена приїхала в садок. Вихователька вже чекала на неї.

— Усе пройшло спокійно. Вони не порушували меж. Соня поводилась нормально. Але... вона не надто відкрита з ними. Більше мовчить.

— Дякую, Світлано Віталіївно, — сказала Олена. — Якщо вони ще прийдуть — будь ласка, тримайте їх під контролем. Їхня поведінка викликає у мене… тривогу.

— Я вас розумію. Прослідкую.

Коли Соня вибігла в коридор і кинулась до неї з обіймами, Олена міцно її притисла до себе. І, не стримавшись, поцілувала її в маківку. Тепла, м’яка, така рідна дитина — і водночас така вразлива до чужих рішень, чужих аргументів, чужих судових протоколів.

До лютого 🛴електросамокат був готовий до презентації. Олівія організувала масштабну рекламну кампанію. На парковці одного з київських гіпермаркетів установили майданчик, де сім’я — батько, мати й десятирічна донька — каталися на самокатах🛴 перед телекамерами. Батьки везли покупки в корзинах, а дівчинка весело ганяла на 🛴дитячій моделі. Блогери знімали відео, покупці зупинялися подивитися.

— Це майбутнє шопінгу! — вигукнула Олівія, коли камери вимкнули. — Гіпермаркет уже хоче підписати контракт на постачання.

Михайло, який був присутній на презентації, скромно стояв осторонь, але його очі сяяли. Він підійшов до Олени Федорівни після заходу.

— Дякую, що повірили в ідею, — сказав він. — Я сподіваюся, це лише початок.

— Ти добре попрацював, Михайле, — відповіла Олена.

Михайло лише усміхнувся, але в його погляді промайнуло щось невловиме. Герасим Небаба, який стояв неподалік, перехопив цей погляд і нахмурився. Його розслідування про минуле Михайла ще не дало результатів, але він був упевнений: цей кур’єр із Черкащини ховає щось більше, ніж🔪 просто амбіції.