Частина 9

Про Стеллу читайте справу №1, фінал №18

У двері🚪 мого імпровізованого кабінету тихо постукали. Я відчинив і побачив Стеллу

— Заходьте, Стелло, — я відступив, пропускаючи її. — Сідайте. Чай🧉, каву?

Вона сіла на краєчок стільця, тримаючи сумку🎒 на колінах.

— Дякую, нічого не треба. Я дізналася про Алю вчора ввечері…  Сказали, що її заарештували. Я відразу сіла на перший🚍 автобус.

Я кивнув і сів навпроти. Дівчина явно нервувала, але трималася з дивною внутрішньою гідністю. Було видно — психологія не просто спеціальність, а вже частина її натури.Стелла дістала тонку сигарету.

— Розкажіть мені, будь ласка, що сталося, — попросила вона. — Я знаю, Аля може… наробити. Але щоб її арештували…

Я коротко, без зайвих емоцій, розповів усе: про підслухану розмову, сейф, роль «ескортниці», висипані в центрі творчості💷 гроші, затримання. Стелла слухала уважно, іноді киваючи, ніби вже аналізувала психологічні мотиви подруги.

— Вона не могла інакше, — тихо сказала дівчина, коли я закінчив. — Аля завжди така. Якщо бачить несправедливість, особливо щодо дітей… для неї це не вибір.

— Знаю, — кивнув я. — Але все серйозно. Пограбування секретного об’єкта. Уникнути терміну не вдасться. Я робитиму все, щоб суд призначив мінімальний. Є пом’якшувальні: мотив, повернення коштів, відсутність користі для себе. Але прецедент є прецедент.

Стелла мовчала кілька секунд, дивлячись у вікно. Потім подивилася на мене — погляд був теплий і водночас сумний.

— Можна мені побачитися з нею? Хоча б раз. Я не родичка, але… Вона дуже самотня, навіть якщо не показує.

— Я розумію. Формально побачення тільки для родичів та адвоката, але я поклопочу. Поговорю з слідчим і начальником ізолятора. Думаю, вдасться.

— Дякую, — вона щиро усміхнулася, і в цій усмішці було стільки делікатної вдячності, що я мимоволі відчув повагу до цієї дівчини. — Я чекатиму.

Наступного дня я зустрів Стеллу біля будівлі слідчого ізолятора.

— Добрий день, Богдане. Призначили?

— Так. На сьогодні, через сорок хвилин. Коротке побачення під наглядом.

Стелла полегшено зітхнула. Ми повільно йшли алеєю до входу. Вона дістала сигарету, запитально глянула на мене. Я кивнув. Вона закурила, тримаючи сигарету так обережно, ніби це була крихка річ.

— Я буду з нею, — тихо сказала вона, випускаючи дим. — Не словами навіть. Просто буду. Аля знає, що я завжди на її боці. Навіть коли вона робить… отаке.

Я промовчав. Знав, що Стелла права. Аліна справді потребувала такої подруги — спокійної,  яка  зрозуміє.

— Вона… багато про вас говорила, — раптом додала Стелла, дивлячись убік. Легкий рум’янець з’явився на її щоках. — Казала, що ви єдиний дорослий, якому вона довіряє.

Я здивовано глянув на неї, але дівчина більше нічого не сказала. Тільки усміхнулася і затягнулася сигаретою.

Ми підійшли до дверей. Стелла загасила сигарету, випросталася й подивилася на мене.

— Дякую, що допомагаєте їй. І що дозволили мені приїхати. Я готова.

Я кивнув і відчинив перед нею🚪 двері.

Всередині чекала Аліна. І я знав, що попереду ще багато розмов, суду і, можливо, нових несподіванок. Але зараз, дивлячись, як🐂 Стелла йде на зустріч з подругою, я раптом відчув, що Аля не зовсім самотня. І це вже було добре.

Алю привели в кімнату для побачень.

—Стелло! Ти прийшла!

—Звісно, Алю! Як🐂 я могла не прийти?—обійняла подругу Стелла.—Як ти тут?

—Нормально. Богдан обіцяв бути моїм адвокатом.

—Твій Богдан? Ти все ще про нього думаєш?

—Ну… може, це доля?—почервоніла Аля

—Доля? Ох, Алю, ти романтик!

—А в тебе як? Любов була?

—Була. Але розійшлися мирно. Не моє.

—У мене теж був хлопець, ровесник. Не вийшло.

—То, може, Богдан і правда твоя доля.

—Ой, не дражни! Розкажи краще про навчання.

—Учуся. Проекти, ескізи, ночі без сну.. А у Феї народився перший онук.

—Класно, коли сім’я радіє. А я… ну, сама.

—Ти не сама, Алю. Ми з тобою.

—Знаю.

—Тримайся, Богдан тебе витягне.

—Ти крута, Стелло. Я в тебе вірю.

—А я в тебе.Богдан працює над цим. Він не здасться.

—Знаю. Він завжди мене рятує.

—Бо ти його муза, Алю.

—Ой, перестань! А як🐂 твої сусідки? Христина, Світлана?

—Тримаються. Світлана роботу знайшла, Христина доньку до садка влаштувала.

—Час, дівчата. Закінчуйте.—нагадав охоронець.