З часом Софія змінилася. Вона почала сміятися гучніше, жартувати сміливіше, навіть сперечатися з Орестом, що раніше здавалося неможливим. Вона записалася на курси фотографії, бо Марта сказала, що в неї "око для деталей". Вона почала писати короткі оповідання, які Данило називав "маленькими шедеврами".
Але головне — вона більше не боялася світу. Її маленька книгарня стала не сховком, а місцем, де вона ділилася собою. Вона розповідала відвідувачам про книги, які любила, і бачила, як їхні очі загоряються.
Одного дня пан Михайло сказав: "Ти більше не привид, Софіє. Ти сяєш."