Сторінки долі
Глава сьома
Друзі були такими різними. Марта — вулкан, який ніколи не згасав. Вона могла за годину вигадати десяток ідей, від дурнуватих до геніальних. Данило був мрійником, який вірив у дива, хоч і соромився цього. Орест здавався циніком, але за його іронією ховалася турбота, яку він старанно приховував.
Софія, тиха й замкнута, була їхньою протилежністю. Але саме це їх притягувало. "Ти як пазл, якого нам бракувало," — сказала якось Марта. Софія не знала, чи вірити їй, але ці слова гріли.
Вони вчили її жити. Марта тягнула її на концерти й фестивалі, де Софія спочатку почувалася чужою, але потім починала підспівувати. Данило показав їй, як малювати аквареллю, і хоч її картини були невмілими, він називав їх "душевними". Орест вчив її сарказму, і одного разу Софія так вдало пожартувала, що він аж розгубився.
#2928 в Сучасна проза
#1469 в Молодіжна проза
Відредаговано: 14.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
