Це був дощовий жовтень. Софія зачиняла книгарню, коли почула сміх. Гучний, безтурботний, такий, що змусив її зупинитися. Біля входу стояла трійця — двоє хлопців і дівчина. Вони були мокрі від дощу, але, здається, їх це анітрохи не хвилювало.
"О, тут ще відкрито!" — вигукнула дівчина, помітивши Софію. Її звали Марта. Коротке волосся, пофарбоване в синій, іскристі очі й енергія, яка, здавалося, могла запалити ціле місто. Хлопці — Данило й Орест — були не менш яскравими. Данило, високий, із розпатланим волоссям, носив светр, який явно був завеликим. Орест, навпаки, був акуратним, із ідеально зачесаним чубом і іронічною посмішкою.
"Можна сховатися від дощу?" — спитала Марта, не чекаючи відповіді, і вся трійця ввалилася до книгарні. Софія кивнула, хоча в голові крутилася думка: "Вони занадто гучні."