Місто, де жила Софія, було сірим і втомленим. Вузькі вулиці, старі будинки, запах кави з маленьких кав’ярень, що намагалися здаватися затишними. Вона працювала в книгарні на околиці, де відвідувачів було небагато. Її дні проходили між полицями, заповненими книгами, які вона читала, щоб утекти від реальності.
"Ти завжди тут, як привид," — пожартував якось старий пан Михайло, єдиний постійний клієнт. Софія всміхнулася, але в її очах не було тепла. Вона не знала, як бути інакше. Її світ був маленьким: книгарня, тітчина квартира, прогулянки парком, де вона годувала голубів. Їй подобалася ця рутина. Вона була безпечною.
Але одного вечора все змінилося.