Сторінки долі
Глава перша
Світло вуличного ліхтаря тремтіло крізь тонкі штори, розливаючись по кімнаті Софії, немов розлите молоко. Вона сиділа на краю ліжка, тримаючи в руках стару фотографію. На ній — мама з татом, молоді, усміхнені, тримають її, ще зовсім малу, на руках. Софія провела пальцем по їхніх обличчях, ніби могла повернути той момент. Їй було вісім, коли їх не стало. Автокатастрофа. Одне слово, яке розірвало її життя на "до" і "після".
Тітка Олена, єдина родичка, забрала її до себе. Але Олена була холодною, як осінній дощ. Вона годувала Софію, давала дах над головою, але ніколи не обіймала. "Ти мусиш бути сильною," — казала вона, коли Софія плакала ночами. І Софія навчилася. Навчилася ховати сльози, слова, почуття. У свої дев’ятнадцять вона була як тінь — тиха, непомітна, завжди на периферії чужих розмов.
#3009 в Сучасна проза
#1545 в Молодіжна проза
Відредаговано: 14.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
