Моя бабуся

Через кілька днів після сну з трояндою подзвонила мама і сказала, що бабуся злягла, “мабуть це уже все”..

…”Це було четвертого листопада. І знову Вона згадала сон. …Через два місяці після смерті бабусі, тоді – дев'ять років тому, Їй треба було їхати на курси. (А у Неї ще зі студентських років був страх, як там шукати квартиру). Сниться Їй сон, що пішла до гадалки, Та посадила її на стілець і стала позаду. Раптом почувся грім, блиснула блискавка, а гадалка-чародійка заспокоїла Її, що на курсах все буде добре. І Вона вирішила задати питання, яке Її хвилювало з дитинства: Коли помре бабуся?

Гадалка сказала:”4.11”.

Вона ще тоді говорила бабусі:”Ви будете жити до квітня 2011 року”. 

Виявляється, бабуся злягла 4.11. 

Вона..Вона…Вона… Це Я! Я!Я! Це Я досі люблю бабусю, хоч пройшло вже більше двадцяти років після її смерті. 

Дуже добре пам'ятаю, як після маминого дзвінка найняла машину і поїхала до бабусі.

Приїхала ввечері, бабуся здивувалася:”Ти звідки?” “Ви ж чекали мене?” “Ні”. “Але ж хотіли, щоб я приїхала?” “Хотіла”.

Я постійно боялася, що приїду і не застану її живою, тому старалася їхати, як тільки відчувала, що вона скучилася. А бабуся чекала мене завжди.

Останній раз я поїхала в неділю. Бабуся дуже зраділа. Вона вже лежала. Дуже дякувала, що я привезла мандарин і апельсин. Раніше вона всім роздавала, а тепер ділила на дольки і потроху їла. У неї було набрякле обличчя, руки, мабуть відмовляли нирки. “Бачиш, мені не можна багато води, а так візьму дольку в рот, і легше”.

Ми з нею говорили, говорили… про все і ні про що. 

“Я скоро піду від вас, –  говорила вона. – Скоро 19 – День Святого Миколая”

Вона говорила про мертвих знайомих, родичів. Дуже тепло відгукувалася про свого дідуся, і жалілася на матір, яка віддала її заміж в 17 років, а землі на посаг не дала.

Мій автобус був о шостій ранку. Кожного разу я до півночі читала, поки всі вкладалися спати, а потім всю ніч говорили. Цього разу я теж сказала бабусі, щоб вона поспала, а потім поговоримо. А вона відповіла:”Я не можу спати, як тільки очі закриваю, чого тільки не лізе..” А ще по-секрету сказала, що вночі піднімається і ходить по кімнаті, а ще велосипед робить, щоб кров не застоювалася.

Ми проговорили всю ніч. “Добре було б, якби я померла сьогодні, щоб ти не їздила зайвий раз”. “Живіть, я ще приїду”. 

Мені треба було йти на автобус, попрощалася з бабусею. Дійшла до дверей, потім знову повернулася, ще раз поцілувала. Дійшла до виходу. Мені дуже хотілося знову повернутися і поцілувати бабусю, але подумала:”Може, якщо я не повернуся, вона не помре?” А ще відчувала, що їй важко, і, якщо повернуся цього разу, то побачу, що вона плаче…

Це був понеділок, а в середу ввечері подзвонила мама і сказала, що був лікар, у бабусі тиск - 20. Це все. Я попросила подзвонити, о котрій би годині це не сталося. О першій ночі прокинулася, бо гикнула. Кажу чоловікові:”Бабуся померла”. 

Через десять хвилин подзвонила мама і сказала, що рівно о першій годині її не стало. 

Це сталося 19 грудня. Не просто вона тоді нагадала, що скоро 19 грудня – День святого Миколая.

Як хочеться, щоб вона була жива. Моя хороша, люба, ріднесенька бабуся.