Сон2

Вони з чоловіком довго не могли заснути. Чоловік крутився з боку на бік, Вона читала.

Десь біля трьох ночі на кухні почувся звук, ніби хтось ложечкою стукав об порожню склянку. “Мабуть, миша зачепила ложечку”, – заспокоїла себе і вийшла подивитися: ложечка лежала біля склянки і не могла видавати такі звуки, які Вона чула.

Задрімала вже під ранок. Їй приснився сон.

…Вона з подругою зустрічає череду корів. І раптом дві корови потрапляють у яму:стара і молода. Стара їхня, а молода - чужу. Як не намагалися, витягти - не змогли. Потім звідкись з'явилася біла коза. Вона умудрилася притримувати козу, тримати літрову кружку і доїти, ніби мала три руки. Таке може бути тільки у сні. Кружка була повна, а потім молока стало менше, а на стінках кружки з’явилася сметана. Прокинувшись, подумала, що молоко – це прибуток, а сметана й поготів. Тільки дві корови у ямі – погано. 

Вранці подзвонили в колгоспну контору (телефони тоді були не у всіх, а про мобільні і не чули) і сказали, що померла бабуся. 

Це було дуже страшно, а найбільше тому, що мучила невідомість. Тоді у Неї було дві бабусі. Обидві любили її, обох любила Вона, але одна з них Її виростила. Бабуся жила в Її думках, в Її серці. 

Всю дорогу Вона плакала, а потім спробувала уявити картину, яку побачить, приїхавши.

…Вона підходить до двору, можливо, ворота відчинені, але машин біля двору немає, людей – немає. Заходить у двір. З городу виходить її маленька, худенька, зігнута роками, бабуся. Вона обнімає її і плаче від горя і від щастя, що Ця бабуся жива..

Все так і сталося. Пішки йшли до траси п’ять кілометрів, нещадно пекло сонце, не ходив автобус. Кінець червня. Жара. Коли всі зібралися біля покійної, враз захмарилося, стало темно, ливонув дощ, а над двором на небі  – світла пляма. І Їй здалося, що то дідусь і бабусина сестра прийшли за нею. А, може, це сама бабуся говорила, щоб не поспішали ховати, бо не було її улюбленої, молодшої дочки – телеграма і досі йде…

Дощ не переставав. І тільки, коли гроб опустили в яму, виглянуло сонечко. Почали поминати – знову потемніло, і пішов дощ. Дочка змогла приїхати тільки після 16.00. І знову сонце усміхнулося, тільки краплинки від дощу ловили сонячних зайчиків. Наче й не було зливи. Небо стало ясно-блакитним, без жодної хмаринки.

Вона з чоловіком і тітка з дядьком поїхали в бабусин двір. Сиділи, розмовляли про померлу, і з ясного сонячного безхмарного неба полетіли легенькі теплі краплинки дощу…

…І ось тепер знову такий поганий сон…