Невідомий

В палаті лежав невідомий чоловік. Йому потрібно було зробити термінову операцію. Але ніхто не хотів братися, бо операція була складною. Та й до того ж, так як, особу не було встановлено, невідомо було, чи заплатить хтось за неї. 

― Так і не прийшов до себе? ― запитав зав. відділення.

― Ні, все ще без свідомості. Може сказати Юрію Дмитровичу? Може він прооперує.

― Ні, Лілю, ні він і так спить через день. І бере на себе більше ніж належить. 

― Але ж…

― Ліль, дай йому відпочити.

Ліля знала, що Юрій Дмитрович завжди ставив людське життя вище грошей. Саме тому, він і працював більше всіх, а отримував менше всіх. Його часто називали диваком серед колег і відверто не розуміли такої поведінки. Тож повагавшись кілька хвилин вона все ж прийшла до нього. 

― Там хворий поступив. Його треба оперувати, але…

― Але ніхто не хоче братися? ― стомлено запитай Юрій. ― Яка палата?

― 31.

― Зараз подивлюся. 

Юрій Дмитрович зайшов в палату і його наче блискавка прошила. Хвилювання накрило з голову.

― Готуйте операційну.

― Але ж ви навіть…

― Ліля, операційну.

― Але ви навіть…

― Ліля йому потрібна термінова операція.

Ліля швидко вибігла і почала готувати все необхідне. Дмитро Юрійович все ще стояв там посеред палати. "Нарешті я все поверну".

…

Після кількох днів по операції Тарас прийшов до себе. Він мало, що пам'ятав. 

― Доброго дня, ― сказала Ліля, заходячи в палату. ― Як почуваєтеся? 

― Що сталося?

― Вас знайшли з важким пораненням та зробили операцію. Якби не Юрій Дмитрович, хто зна чи ви б вижили.

Тарас провів в лікарні ще близько двох тижнів, періодично до нього заходив Юрій Дмитрович і провіряв шви і загальний стан. Лице цього хірурга було йому знайомим, але де його бачив пригадати не міг. В день виписки Тарас взяв рахунок і пішов оплачувати лікування. Яким же було його здивування, коли замість квитанції він побачив записку : "Тепер я віддав свій борг."

Тарас постукав до Дмитра Юрійовича. 

― Так, заходьте.

― Я тут хотів оплатити, а…

― 2001 рік, центральний вокзал Львова. Я тоді мав 13 років. Батьки пиячили, а  щоб вижити я крав. Їжу, гроші, одяг. Я не пам'ятаю усіх кого обікрав, але ваше обличчя ніколи не забуду. Пам'ятаю, як вирвав у вас чорний гаманець із вишивкою. Пам'ятаю, як ви щось кричали мені у слід. В тому гаманці, були великі гроші…і ще там було фото вашої сім'ї, такої щасливої, усміхненої.

― Там була зарплата за пів року. Я якраз повернувся з за кордону. ― пояснив Тарас.

― Совість мучила мене всі ці роки. Того дня я хотів повернути вкрадене. Оббігав весь вокзал, але так і не знайшов вас. І я сказав собі, моє життя більше не буде таким. Я не стану таким, як мої батьки. Старанно навчаючись я закінчив школу на відмінно, а ваші гроші допомогли мені оплатити за гуртожиток під час навчання. І ось я тут завдяки вам. Пробачте мені, якщо можете.

Тарас сидів мовчки і плакав. Плакав і Юрій. Два дорослих чоловіки тепер зрозуміли для чого так трапилося в їхньому життя. А враховуючи вартість операції, Юрій віддав Тарасу ще й з відсотками.

А ти повернув всім кому завинив?