Невід'ємна частина життя

― Мам,  ну, будь ласка…давай її візьмемо…― благала заплакана дитина тримаючи маленьке щеня.

― Ні, навіть не обговорюється.― розсерджено зикнула мати на малого. 

― Мам, мамочка, ну, будь ласка…― сльози градом котилися з дитячих щік, а маленьке беззахисне щеня сильніше притискається до дитячої куртки. ― Я обіцяю, що буду доглядати за ним. 

― Ні, Сергійко. Ніяких тварин в оселі, ти ж знаєш правило. 

― Але, мамо, воно ж помре. Я обіцяю…

― Це моя остаточна відповідь,  Сергійко…

Але малий не здавався, просив цілу дорогу, із сльозами на очах благав дати йому шанс, благав подарувати життя маленькому щеняті. Маленьке створіння просто викинули залишивши на вірну смерть. І зараз його життя залежить лише від малого Сергійка, що міцно притискає його до себе. Зрештою, після довгих вмовлянь мати все ж здалася і дозволила малому забрати щеня.

― Але ти мене зрозумів, Сергійко, якщо хоч раз він нагадить десь у домі я сама його викину назад на вулицю. 

Але щеня, напрочуд, було дуже слухняне та розумне. І любило свою нову сім'ю, що подарувала йому шанс на життя. 

Минули роки Сергійко виріс, закінчив школу і поїхав навчатися. Його мати залишилася сама. Їй компанію складав лише собака, що колись був маленьким викинутим щеням.

― Бачиш, Рональд, я так і знала, що так буде. Що доглядати за тобою насправді довелося мені. ― говорила жінка погладжуючи собаку по голові. ― Але мені подобається твоя компанія, не люблю я галасу. 

Жінка розпалила камін, поліна приємно потріскували, а Рональд складав компанію одинокій жінці. 

....

Сусіди не відразу помітили пожежу і лише коли собака назойливо лаяв, виглянули у вікно. Це був Рональд, він кликав на допомогу. Як тільки собака зрозумів, що його почули, одразу повернувся в будинок до хазяйки. 

Двадцять хвилин по тому всі слухали самотню жінку, яку тільки що врятували з пожежі.

― Ну, будь ласка, візьміть ще мого песика звідти.

― Пані, на жаль це небезпечно.

― Тоді я сама його заберу. ― говорила жінка, а сльози текли рікою.

― Ні, це навіть не обговорюється. Крім тварин в домі більше нікого немає? ― питали пожежники дивлячись на нещасну жінку.

― Немає, але без того собаки і мене не було б. Це він мене врятував, а я його не хотіла.

Та зрештою один пожежник все ж наважився врятувати тварину. Виявляється, песика завалило в одній із кімнат. Та все закінчилося добре і Рональда вдалося врятувати.

Буває так, що ті кого ми не хотіли навіть бачити в своєму житті, стають його невід'ємною частиною.