Прощальна промова

На похорон Василя зібралося багато людей. Він був одним з найбагатших людей міста. 

Але за його спиною перешіптувалися мало не все його життя. Колеги, друзі. громадяни міста. Бо від багатих людей завжди чогось чекають. Вважається, що якщо ти багатий і маєш, повинен допомагати, тим хто немає. Інші впливові депутати та місцеві бізнесмени часто з'являлися на камерах, про них не рідко знімали репортажі та брали інтерв'ю. Хтось, допоміг дитячому будинку, хтось оплатив ремонт доріг, а хтось завзято розказував репортеру, як став спонсором футбольної команди. І тільки Василь не був ніколи помічений у цих добрих справах. Взагалі, він мав хорошу репутацію, але те, що він не займався доброчинністю обурювало багатьох. І на прощальній промові говорилося так:

― Сьогодні відійшов усім нам відомий чоловік. Він робив добрі справи, але правда, було б добре якби він ще й доброчинністю займався, але то справа кожної людини…

Раптом серед натовпу почувся голос:

― Я хочу сказати кілька слів до покійного, можна? ― запитав чоловік літнього віку, одягнений в не дуже пристойний одяг.

Люди неохоче розступилися і чоловік пройшов до переду. Потім став перед домовиною і почав плакати:

― Василю, ти був людиною з великої літери. В той час, як інші людини навіть не дивилися в мою сторону, ти ніколи не оминав стороною. Завжди пригощав кавою та допоміг із житлом. Так, я всього лиш безхатченко, але ти бачив в мені людину. Ти робив добро, ось так просто тихо та без камер, дякую тобі. ― сказав чоловік і пішов. Він навіть не дивився на інших, йому не було до них діла.

А потім стали підходити ще люди і ще. Хтось дякував за пожертви, які робив Василь для них у важку хвилину, хтось за новий одяг, хтось за оселю, хтось просто за їжу чи добре слово. І виявилося, що Василь був найщедрішою людиною у місті. І робив найбільше доброчинності. Просто робив він це добро тихо та без камер. Для тих, хто міг йому віддячити лише теплим словом.

Багато поважних людей сьогодні були присоромленими тими, на кого ніхто не звертав увагу. 

Бо справжнє щире добро має робитися не для камер, а для людей, які його так чекають.

Історія не про те, щоб не добити добро на камеру, а про те, щоб не судити, якщо ти чогось не бачиш у власній камері світу.