Shit happens” і “Hakuna matata”

  Я завжди була тепличною дівчинкою. З дитинства батьки, а потім чоловік, огортали мене любов'ю. Але навіть, перебуваючи в цьому парнику безтурботності, в моєму житті все одно було повно лайна. От, наприклад, сьогодні в ресторані я замовила стейк із просмажкою medium well, а мені принесли medium rare, не переношую кров, від одного її вигляду мене нудить. А на виході мені на голову шарахнула бурулька. Ну як вам таке? Ще те лайно, чи не так? І таке щодня уявіть собі, я просто магніт для неприємностей. Натомість моєму чоловіку завжди все “ок”, а я думаю - хіба може таке бути? Жінці на голову гепнула бурулька, а йому все ок, головне, що жива. Може це у нього з головою все не ок? Але справжнім сюрпризом дня для мене стала новина, яку мені сказав мій коханий Марк: “Пакуй речі, залишок зими ми проведемо в Африці.”

  Африка, я бачила її лише по телевізору і те, що я бачила, уже лякало мене. Ну чому саме Африка, не Таїланд, не Мальдіви, не Європа, а саме Африка? В мене в голові кружляло лише одне слово “Shit”. 

Переліт був дуже важким, три рази мене нудило, під час походу в туалет, двері заклинило і я просиділа там, щонайменше хвилин 40, а мій сусід справа пролив на мене томатний сік, який жахливо смердів і зіпсував мою найкращу футболку. Ну, а щодо сусіда зліва, яким був мій чоловік, то він практично всю дорогу проспав, слинячи іншу сторону моєї футболки, безповоротно знищуючи її. 

  І ось, нарешті, суша. Ми у Танзанії. Теплий білий пісок о. Занзібар приємно ніжить мої пальці. Гаряче сонце окутало мене теплом і я подумала ―  “Ну не все так страшно, як я думала. Принаймні бурульок тут точно немає”. 

Ми поселилися у невеличкій хатинці, недалеко від берега моря, лежачи у спальні я слухала мелодію хвиль. А збоку, коло самого ліжка, мої улюблені фрукти ― ананас, манго, і звісно кокос. Вночі я прокинулася від легенького лоскоту шиї. 

― Марк, ти не вважаєш, що вже пізно?

  Лоскіт не припинився, тож я повернула голову. На мене дивилися дві пари очей, але це не очі Марка. Це очі якогось незрозумілого монстра, що вправно пожирає мій кокос. Мій крик сильно перелякав Марка і ніскілечки потвору, що була передо мною.

― Це всього лише кокосовий краб. ― сказав він і знову заснув, заливши мене з моїм жахом на самоті.

  Ну так всього лише краб, та я такого жаху навіть в снах не бачила, а це все на яву. Боже, та він важить, напевно як половина мене.

На наступний день ми переїхали з узбережжя. Хороший готель ― запорука хорошого відпочинку. Якось на місцевому ринку я зустріла маленьку чорношкіру дівчинку.

― Jambo. Hakuna matata. ―  сказала вона.

― Ну, привіт. ― відповіла я.

  З того часу, як я поділися із неї упакуванням жувальних гумок, ми стали друзями. Від тоді кожного ранку я чую фразу: “Hakuna matata”. Марк пояснив що, це означає ― без проблем, безтурботне життя. Але дивлячись на ту дівчинку, мені так не здавалося. Вона жила поза межею бідності. Через кілька днів я побачила її сім'ю. Вона має ще двоє братів і меншу сестру. Мене вразило коли я побачила як старанно вона розрізає жуйку на 4 рівні частини. Скільки радості може принести маленький шматочок жуйки. От в чому, але в жуйці я точно ніколи не вбачала радості. Мені привітала усміхнена мати дітей. В її очах я побачила стільки втоми, але вони все одно випромінювали радість, і звісно фраза: “Hakuna matata”. 

  Я провела не одну безсонну ніч, щоб збагнути в чому секрет щастя цих людей. Чому мене так розізлив неправильно приготований стейк коли маленька Jambo (так я називаю свою нову подругу) навіть не знає що це. Я дізналася, що м'ясо вони їдять лише кілька разів на рік, коли у когось день народження; зіпсована футболка, адже, насправді у мене їх чимало і я з легкістю можу придбати нову. А у Jambo їх лише кілька. Їх батько працює вчителем і коли я запитала в нього, яка його найбільша мрія, то він відповів: “Я дуже багато розповідаю дітям про різні країни та міста (Токіо, Нью-Йорк, Амстердам), але сам я там ніколи не був і вже не буду. Хотілося б побувати хоча б у столиці своєї країни.” Я ж побувала у всіх цих країнах і у мене все одно менше радості в очах, ніж у цих людей.

  Раніше підсвідомим девізом мого життя було: “Shit happens”, але це не лайно траплялося зі мною, а я сама поводитися як Shit. Я не оцінювала можливості, які в мене є. А у мене їх чимало. І як я могла не помічати красу, якщо була не сліпою? Як можна було так розкисати через погане, і не радіти через прекрасне? Краса, яка живе в душах цих людей і краса, яка оточує цих людей може зробити дрібницю скарбом. Щастя воно завжди поряд, але те як ми дивимося на світ, як оцінюємо кожну можливість, переживаємо кожну мить залежить лише від нас. Shit happens у кожного, але не кожен може на це відповісти: “Hakuna matata”.

  Переліт додому теж був важким, мене знов нудило. Так, цього разу ніхто не пролив на мене томатний сік, але довгий час не могли знайти мій багаж, раніше я б закатала істерику і зіпсувала усім настрій, але не сьогодні. Коли все нарешті владналося я просто усміхнулася і сказала: “Hakuna matata"

Стався до життя з девізом "Hakuna matata", і пам'ятай, що shit happens.