Пасок безпеки

Як же я ненавиджу коли він так робить. Коли повчає мене, коли стверджує, що все має бути так, як він сказав. Впертий осел. Але я знаю своє і відступати не збираюся.

 ― Ти зачепиш нарешті цей пасок безпеки?  ― говорить роздратовано і злісно кидає на мене погляди.

А я мовчу. Схрестила руки на грудях і мовчу. Датчик продовжує нав'язливо пищати. Мало того, що чоловік мені вже всі вуха обпалив своєю одноманітною і тупою фразою, так ще й й писклявий датчик постійно говорить про той пасок безпеки. 

 ― Ніка? Ти мене взагалі чуєш? Я кажу защебни ти нарешті той ремінь, чи краще слухати нав'язливі піски?

Так, краще слухати нав'язливі писки датчика, ніж твої! Їх я вже наслухалася! Вже на двадцять років уперед вистачить. Подумати тільки всього три роки разом, а мені уже набридли його повчання. Що ж буде далі? Страшно й подумати. До чого йде наш шлюб? Спершу мені подобалася ця його турбота, і своєрідні повчання, це було так романтично, але зараз це просто нестерпно….нестерпно чути їх з дня у день.

 ― Ніка! Прищепний ти вже нарешті той ремінь!  ― починає зриватися на крик. 

Ось, нарешті, вилазить його хитра натура назовні. Вилазить справжність і злість. А я не поступлюся, а чому я маю поступатися? Чому завжди я? 

 ― Нік, ти що у навушниках? ― штовхає мене у бік чоловік.

Навушники! От чому я не подумала про це раніше. Одразу б убила двох зайців. Ні пікання не чула б, ні гаркання. 

........

От чому вона завжди така уперта? Невже я вимагаю, щось неможливе? Щось, що виходить за рамки? Ні, лише прошу причепити пасок безпеки.

 ― Ти зачепиш, нарешті, цей пасок безпеки?  ― запитую і злісно дивлюся на неї.

Мовчить! От вже вперта ослиця. Ніколи не може поступитися. У цьому вся Ніка. Нічого, вуздечка шлюбу вдалося закинути, той приручити вдасться.

 ― Ніка? Ти взагалі мене чуєш? Я кажу прищепи ти нарешті той ремінь безпеки, чи краще слухати нав'язливі писки?

Далі мовчить, а датчик ніяк заткнутися не може! Та що ж таке? Та врешті, це ж її безпека! Хіба безпека важливіша за впертість? Ох…Ніка, Ніка…от же ж дісталося мені щастя. Таке враження, що доведе мене колись до сказу!

 ― Ніка! Прищепи ти нарешті вже той ремінь!  ― вже не витримую я і майже кричу.

До чого ж уперта баба! Вдає, що глуха. Наче мене тут немає, наче я порожнє місце. А може де навушники нап'ялила? Знаю я її хитру ослицю.

 ― Нік, ти що у навушниках?  ―  штовхаю її убік. 

Вона продовжує мовчати, довго дивиться на мене. Думає про щось своє, хоча я впевнений, що, мабуть, проклинає мене. Датчик нав'язливо пищить. А потім враз стихає. Я знову дивлюся на неї. Вона нарешті прищепнула той ремінь, а потім мовчки одягла навушники і втупилася десь у вікно.

А потім кілька секунд і поштовх. В нас врізалася машина. Дякувати Богу завдяки паскам безпеки ніхто не постраждав. Я дивився на неї. Вона була шокована та налякана. Горнулася у мої обійми. Але ціла, така моя, така тендітна. А я обіймав її так міцно. Притиснув сильніше ніж її пасок безпеки. 

….....

В той день в розпал сварки я так злилася на нього. Але любила все ж сильніше. А потім після ДТП зрозуміла, що впертість могла вбити мене. А разом з нею вмер би і він. 

Найкращий пасок безпеки - це любов один до одного, та вміння поступитися, коли це потрібно.