Порятунок

"Якби моє життя було кораблем, то мало би назву порятунок і прямувало би додому. Але я не корабель, навіть не маленький човен."

   Так думав чоловік, що близько року тому опинився на безлюдному острові. Сам на сам із самотністю. Віч-на-віч із собою. Спочатку було дуже складно. Але спливали місяці і він зумів вижити. Накопичити провізію їжі та води. І навіть змайстрував оселю. 

   Але сьогодні був якийсь особливо важкий день. Чоловік ніколи не вірив у Бога, але тепер його уся надія була лише на Нього. "Боже, якщо ти є, врятуй мене."  ― молився він просто, ковтаючи сльози найбільшого відчаю у своєму житті. Чоловік пішов в глиб острова, а коли повернувся його збудована оселя палала у вогні, а з нею і вся провізія. У відчаї він впав на гарячий пісок. Остаточно розбитий і зневірений. "За що ти так зі мною, Бог? Я просив врятувати мене, а не знищити." 

Полум'я здіймалося все вище пожираючи все, що у нього залишилося. Тепер вже остаточно кінець... 

Чоловіка розбудили голоси. Коли він розплющив очі, то побачив корабель під назвою "Порятунок". І ось він уже залишає острів. 

 ― Але як ви помітили мене?  ― запитав чоловік.

 ― Ми побачили ваш сигнальний вогонь пропливаючи недалеко від острова.  ― відповів йому капітан. 

Інколи ми так схивильові пожежею, що не помічаємо порятунок поблизу нас. Часом ми так віримо у себе, що вважаємо недоречним вірити у Бога.

Але коли ми залишаємося віч-на-віч із собою, наодинці із безвихідністю, то віра це саме те, що нас досі тримає. 

Віра це те, що веде нас до визволення.