Розділ 21 "Голодний Дракон"

На околиці шахтерського містечка Лігво Файрі, яке місцеві називают просто Лігво, розташувалася невеличка таверна «Голодний дракон». Хоча вона і стояла прямо біля дороги, та від цього не було ніякої користі, адже в останні роки дорога з Лігва в Монтейн була майже безлюдною і тому в «Дракон» заходили лише місцеві.

Сьогодні ж таверна, на диво, трохи оживилася. Крім того, що місцеві заходили, щоб попліткувати про дивне сяйво із заходу, о 5-й власника таверни, низенького чоловічка років 50-ти , розбудив стук у вікно. Земен (так звали власника) був дуже здивований, коли побачив, що це був кінь. Він швидко вискочив надвір та обдивився коня.

 - Та щоб я провалився під землю, Якіті, що ти тут робиш? Невже старий Салим тебе вирішив віддати?

Колись давно, ще коли Земен був молодий, він зустрів пана Салима. Молодий хлопець бажав вивчати магію у нього, але той відмовив. Земен був готовий віддати все за навчання у самого Салима і, не думаючи, запропонував угоду: якщо він за місяць зможе сам зробити закляття – то буде навчатися у Салима, якщо ж ні – то віддасть свого коня. Старий спершу не зацікавився угодою – що йому, той кінь? Але потім, як Земен розповів, що той кінь може вбирати в себе магію, Салим одразу ж погодився, адже він дуже довго шукав таку тварину.

Як ви розумієте, Земен не зміг вкластися в термін і йому довелося віддати Якіті Салиму. Лише після того, як вони розлучилися, хлопець зрозумів, що накоїв, але було пізно. Йшли роки, Земен вчився магії, але не міг пробачити собі ту угоду. Багато разів він звертався до Салима з новими угодами, в яких він був впевнений, але той відмовлявся, адже Якіті став йому вже не просто піддослідним кроликом.

 - А що це в тебе таке? – дістав Земен з сумки, що висіла на коні, записку, - Он воно що, - розчаровано промовив він, - ну, гості так гості.

У записці говорилося, що до таверни скоро прибудуть 3 істоти. Земен попіклувався про Якіті і залишив його у стайні, а сам пішов в таверну готувати кімнати гостям.

Через годину в таверну зайшли 4 істоти: водяний дракон, сокіл, демон та людина. Вони представилися та попросили чогось поїсти.

 - А де кінь пана Салима? – поцікавилася Арина, жуючи варену картоплю.

 - Я відвів Якіті до стайні, - сказав Земен і обіперся об стійку, - наступного разу не поводьтесь з ним так. Крім того, що це наражає його на небезпеку, в неправильних руках Якіті може спричинити доволі велику шкоду.

 - Тобто?

 - Я не дуже волію розповсюджувати таку інформацію, але, думаю, вам можна. Якіті є одним з марелійських коней, тому, самі розумієте – як хтось дізнається про це, то Якірі стане бажаною здобиччю для багатьох магів.

Арина ледь не подавилася картоплею.

 - Так ось чому Якіті такий особливий кінь! – скрикнула вона, - Але як так вийшло, що ніхто про це не здогадався, ба навіть я не знала?

Земен посміхнувся. Салим був майстром в справах по приховуванню чогось, а історія Якіті була яскравим прикладом цього. Виходить, вже майже тридцять чотири роки він вміло приховує справжню сутність Якіті від усих, навіть Радники не здогадалися про обман.

            Земен почав розповідати про те, як Салим водить за носа усіх. Найбільш зацікавленим виявився Равіс. Навіть коли всі доїли і хотіли йти нагору, щоб обговорити подальший план дій, Равіс випросився залишитися розмовляти з Земеном. Арина відпустила його, подумавши, що так буде краще, бо Земен не зможе почути їх розмову.

 - Це, звісно, дуже геніальна ідея розмовляти про Маску у звичайній таверні. – саркастично промовив Агній, зайшовши до кімнати.

 - Ну, вибачай, краще ж напевно було взагалі піти з тобою. – роздратовано сказав Каул.

 - Так, я вам розповів свої наміри – віднести Маску Пану для знищення.

Каул, по своїй натурі не дуже запальний, зараз був уже на межі. З якго біса вони повинні віддавати Маску Агнію, який передасть її Пану?!

 - Так, розповідай про Пана все, що знаєш, тоді ми подумаємо, що робити. – сказала Арина, бачачи, що Каул вже скоро зірветься.

 - Його справжнє ім’я Кенос...

Почав Агній, але тільки-но він проказав це ім’я, як всі присутні відчули, наче щось зжало їх серце, таке ж почуття відчувала Арина у школі, коли Ігніус говорив з Паном.

 - Що це, в ім’я святої Акви, таке?!

Агній зам’явся і наче поринув у транс. Каул вже хотів було напасти на нього, але Арина його зупинила.

 - Не хвилюйтесь, - сказав Агній, прийшовши в нормальний стан, - у нас з Паном була угода про нерозголошення його походження, тому він прийшов сюди, тільки-но я її порушив...

 - Він тут?! – скрикнув Каул.

 - Не зовсім, мені дуже складно пояснити вам у якому стані Пан зараз. Якщо говорити дуже спрощено, то це була його нематеріальна оболонка.

Каул напружився. Кенос, схоже, був дуже сильною істотою, якщо він може входити зі свого тіла й мати настільки великий вплив на інших.

 - Так ось, - продовжив Агній, - Пан є Звіром Темряви.

 - Це неможливо! Звір Темряви, сидить в забороненій секції, ми там були, саме він віддав нам маску.

Агній був шокований, заборонена секція в Вічному Архіві Надсвіту? Але ж Пан сказав...

 - Це неможливо, - розгублено промовив він, - ви щось плутаєте. Маска ніколи не зберігалася в забороненій секції, адже її просто не існувало.

 - А як тоді по-твоєму ми дістали Світило, себто Темний Різак?

 - Різак був в архіві?! Але це просто фізично неможливо, я був в Альбіновому сховку, я бачив цей меч на власні очі!

«Щось тут не те, якщо Агній десь і збрехав, то про Світило, схоже, він каже правду.» - подумала Арина. І справді, Агній не брехав про Світило. Кілька днів тому, коли Пан зв’язався з ним, Агній, щоб перевірити, чи справді з ним говорить та істота, попросив його показати те місце, де знаходиться меч Альбіна. Демон був здивований, що цей сховок досі не знайшли, хоча знаходився він у Забутих Землях.