Розділ 20 "Спогади Ліз"

Арина поспіхом збирала речі у свою майже бездонну сумку. Дівчина скидала туди все, що могло б знадобитися для захисту від Генералів. Інградієнти для захисних та атакуючих заклять, різні зілля, навіть книга заклять – все це зараз летіло до Арининої сумки.

 - Рин, не забудь це. – простягнула сувій Ліз.

 - Що це? – намагалася зрозуміти Арина.

 - Це паперове закляття, що ти розробляла. Я тобі допомагала і вийшло доволі добре закляття щита.

Арина взяла сувій. Вже майже пів року вони з Ліз розробляли нову систему заклинань, котра б дозволила чаклувати ефективніше і без паличок, але поки що створили лише прототип паперових заклинань. В теорії, при використанні, ці сувої повинні були зливатися з магом, надаючи йому можливість використовувати ті закляття майже безкінечно, але на практиці цього досягти ще не вдалося. Наразі у Арини та Ліз було декілька паперових заклинань, котрі не працювали, але це закляття щита Ліз допрацювала і воно тепер було одноразове.

 - Воно ж активується, так як і повинно? – запитала Арина, продивляючись повністю змінену структуру закляття.

Ліз похитала головою. Коли вона завершувала заклинання, то змінила в ньому багато чого. Тепер закляття складалося не зі слів, а з кіл, в яких були намальовані різні символи. Ліз пояснила, що ці символи, схоже, притягують магію. Ніхто досі не знає, що магія собою являє насправді: дивну силу, якісь крихітні частинки, чи щось інше, – але працювати з нею навчилися дуже добре. Раніше було відкрито, що деякі слова та символи направляють магію істоти і створюють заклинання. Це Ліз і використала для створення своїх символів.

 - В цих символах можна виділити сім основних: терра-, аква-, аеро-, ігній-, тенебро-, люксо- та аркано-символи. Всі інші утворені нимим. – пояснила Ліз, - Символи працюють і без кола, але таким чином можна викликати неконтролюєму стихію, адже коло, в цих випадках, слугує  її стримувачем.

«Цікаво, виходить, кола слугують своєрідними пастками для стихій. А що, як викликати стихію та замкнути коло? Чи спрацює це?» - подумала Арина, а вслух сказала:

 - Лізі, дякую тобі за це велике, - подякувала Арина подрузі і поклала сувій у сумку, - як вирішимо всі проблеми я обов’язково в тебе ще дещо запитаю, адже після цього у мене стільки ідей для експериментів з твоєю системою символів! - Ліз усміхнулася і попрощалася з Ариною. Тепер Арині потрібно встигнути дістатися до Лігва Файрі, поки Генерали знову не спробували забрати Маску.

Ліз вийшла з будинку Арини і попрямувала до Храму. Потрібно перевірити оборону, страшно представити, скільки атак уже було відбито.Поки Ліз йшла до Храму, вона думала про Арину. Вже вісім років вона була їй як сестра, весь цей час Ліз про неї піклувалася. Вони з Ариною пройшли багато чого, але нинішня ситуація не предвіщала нічого хорошого. Ліз хотілося, щоб Арина та близькі їй люди були в безпеці, щоб все було добре, щоб Арині було добре. На жаль, цього бути не може, хмари навколо світів згущаються і залишається надіятися лише на хороше, хоч це і важко...

Вісім років тому:

Ліз Форест йшла по залититій сонцем Площі Воз’єднання, головній площі Правобережного Монтейну. Навколо було все так чудово, але їй було далеко не весело. Сьогодні, рівно через рік після нападу померла її сестра. Рівно рік тому на її село напали темні істоти, ніхто, крім неї, не вижив. Ліз хотілося плакати, але вона не могла – всі сльози вона вже виплакала. Цілий рік вона намагалася допомогти сестрі жити, хоча знала, що врешті-решт та скоро помре. І ось, це сталося. Раптом до Ліз підлетів невідомий їй сокіл і сказав:

 - Ви Ліз Форест?

 - Так. – від несподіванки зупинилася Ліз.

 - Моє прохання може показатися дивним, але чи можна вас попросити перетворити той великий старий дуб, що стоїть майже на околиці Монтейну, на дім для мене і моєї супутниці. – сокіл говорив чітко і впевнено, подібно солдату в армії, що докладує щось старшому.

Ліз трохи здивувалася дакому проханню, адже фамільяри зазвичай самі не приходять до неї з проханням. Та й взагалі до неї рідко підходять чиїсь фамільяри з проханнями!

 - Так, я можу, а можна поцікавитися, навіщо це вам?

 - Це довга історія, давайте я вам розповім по дорозі. І до речі, можете називати мене просто Равісом.

 - А ти, Равісе, можеш називати мене просто Ліз. – посміхнулася дівчина і пішла за соколом.

 - Отже, останні сорок років я був диким фамільяром, адже мій попередній супутник пішов з життя. Я був гордий і дурний і часто натикався на неприємності, але хто ж цього не робив. – підмигнув Равіс Ліз, - І занесло мене одного разу на Плато Велетнів, де я побився об заклад з тамтешнім королем Гінгманом на те, що пролечу весь континент і повернуся на Плато за п’ять днів. І ось, на зворотньому шляху,я бачу, як на село, десь в Долині Пшениці, напали темні істоти. Я, не думаючи ні секунди, кинувся в бій з ними. Звісно, навіть такий сильний фамільяр, як я не міг протистояти таким великим темним силам, – похвалився сокіл, - але я врятував звідти одну дівчину!

На село в Долині Пшениці напали темні істоти і цей сокіл фамільяр врятував звідти дівчину! Невже Еміла, сестра Ліз, могла залишитися живою, якби Равіс побачив її, а не ту дівчину. У Ліз були змішані почуття. Вона розуміла, що та дівчина не винувата, навпаки, вона постраждала і добре, що вижила, але все-таки в глибині їй було дуже шкода, що сокіл врятував її, а не Емілу.

 - Равісе, а що сталося з тими, хто був у будинку зліва від розлому? – запитала Ліз і, відчувши, що на обличчя навертаються сльози, відвернулася.

 - Коли я прилетів, то того будинку вже не було, але, я так зрозумів, його власниця, себто ваша сестра, довго відбивалася від темних істот. Я їй допоміг, але вони її поранили ще до того, як я взагалі прилетів.

Ліз витерла сльози рукавом своєї довгої зеленої сорочки і спокійно видихнула. Ні сокіл, ні дівчина не винуваті, Равіс все-одно б не встиг врятувати Емілу.