Розділ 14 "Ігри розуму"

 - Равісе, Арина не справжня! – крикнув Каул соколу, але той не почув.

Равіс намагався поговорити з Ариною, але та тільки тікала від нього. Вона не хотіла бачити сокола і гнала від себе, наче кошмар. Арина почала тікати, а Равіс, не слухаючи Каула і Міракса, котрі щось йому казали, полетів за нею.

 - Арино, та що ж з тобою? Це ж я – твій сокіл-фамільяр!

 - Не бреши, Равіс помер два роки тому, до того ж від вас! – крикнула Арина і сховалася в якійсь будівлі.

Равіс зупинився, він думав над словами Арини. Вона не впізнає в ньому Равіса? Що ж таке трапилося... Зупинка сокола дала змогу Каулу та Міраксу наздогнати його.

 - Та ти послухаєш мене, чи ні? – запитав захеканий Каул.

 - А? Що? – запитав збентежений Равіс.

 - Я хочу сказати, що знаю де ми і чому Арина так до тебе ставиться.

Равіс обнадійливо поглянув на Каула. Та тільки-но дракон хотів сказати куди вони потрапили, як їх окутало туманом. Він розділив трійцю, тому, коли туман розсіявся, біля Равіса не було нікого. Сокіл оглянувся – він знаходився удома, у своєму гнізді, а Арина сиділа за своїм столом і щось читала.

 - Арино, це справді ти?! – радісно вигукнув Равіс, спускаючись до неї.

 - А хто ж ще? – ласкаво посміхнулася Арина, - Я вже почала хвилюватися, ти проспав цілий день.

 - А що таке зі мною трапилося і де Каул з Міраксом?

Лице Арини потемнішало.

 - Їх немає... – відповіла вона і відвернулася, - Генерали вбили їх, так само, як і Сенко. – Арина ледь стримувала сльози.

Равіс був ошелешений, невже то були витівки Генералів? Може, вони хотіли звести просто їх з розуму, тому... перемістили в кошмар! Нарешті Равіс здогадався, що то був кошмар, самн тому Арина його проганяла, це був один зі страхів Равіса –Арина забуде і відвернеться від нього.

 - А що з Кунабортісом? – ледь промовив Равіс.

 - Процвітає. – сказала Арина і Равісу здалося, що на ній з’явилася маска. Через секунду це видіння зникло.

 - Що, вибач?

 - Кажу, Кунабортіс сам себе знищив.

Равіс був трохи здивований. Що це тільки що в біса було? Трохи порозмовлявши, він сказав Арині, що піде пройдеться і полетів з дому. Потрібно полетіти до Архіву, хто-зна, може там будуть відповіді? Зараз головне не піддатися паніці. Якщо Генерали і справді вбили Каула та Міракса, а Кунабортіс знищено, то треба поспішати, адже вони все ближче до відновлення сил. Тепер, коли їхнього ворога немає, відновити сили буде легше, особливо, якщо план Темнія здійсниться і вони отримають сили маски. Маски... У Равіса досі не йшла з голови маска на Арині. Моде це просто галюцинації? Ні, навряд-чи, хоча все може бути, враховуючи, що він проспав цілу добу.

Равіс підлетів до Верхньої Школи і залетів всередину. В школі було людно, небезпека минула, тому всі повернулися до звичного режиму. Сокіл вже підлетів до Вічного Архіву, але його спинив директор.

 - Туди не можна. – відрізав він.

 - Тобто? Мені потрібно в Архів.

 - Ні.

 - Пане Гілберте, ви можете пояснити нормально, це на вас не схоже? – підмітив незвичну холоднокровність пана Гілберта Равіс.

 - Скажіть мені, Равісе, як я маю реагувати на смерть в моєму Архіві?!

 - Але ж це не ВАШ Архів, він...

 - Ви ще й маєта наглість мене поправляти?! – перебив директор.

Равіс щось невнятно пробелькотів. На пана Гілберта це не було схоже, він ніколи такий не був. Равіс почав з ним сперечатися, але це було марно – на кожне слово Равіса у директора знаходилося сім аргументів. Зрештою, Равіс прикинувся, що здався і полетів до воходу, але потім різко розвернувся і, наче пуля, пролетім біля ошелешеного директора. Равіс уже відчиняв двері, як директор його зловив. За допомогою магії він заморозив Равіса і той повис у повітрі.

 - Я же сказала, що ви до мене не потрапите. – процідив директор крізь зуби. На ньому теж з’явилася та маска, як і на Арині.

Тепер Равіс мав достатньо часу, щоб роздивитися її. Маска була фіолетово-чорного кольору, з кількома пурпуровими смугами. Вона нагадувала радше якусь технологічну маску. Обдивившись маску, Равіс зрозумів, що директор стоїть і дивиться на нього, а маска не зникає як це було з Ариною.

 - Ascensionis... Шкода що для нього ти так мало сил приклав. – проговорив директор, а після розвернувся і зник.

Равіс залишився у повітрі. Що це тільки що було? Сокіл губився в догадках, як раптом його вразила думка – маска! Це може бути або маска якогось Генерала або Пана, лишилось дізнатись – чия. Раптом до Равіса заговорив голос в голові, голос маски.

 - Генералів? Цих кретинів, котрі заради волі давно мертвого ладні знищити всі світи? Ти знущаєшся... Я – відлуння Кунабортісу, я – давно забута частина Вищого Кунабортіса, і я скоро вознесусь, стану новим Вищим, всіх Семи світів!

Равіс залишався у повітрі, все навколо знову заволокло густим туманом. Що ж буде на цей раз: знову кошмар, чи щось гірше, а може я й залишуся так висіти? Але нічого не відбувалося, Равіс залишався непорушно висіти у безкінечному тумані. Іноді Равісу здавалося, що там, десь далеко за пеленою туману, миготіли два червоних вогника, але вони зникали майже миттєво. Зрештою, через кілька годин Равіс знепритомнів.

 - Ти серйозно здаєшся? Не очікував я такого від фамільяра. – проказав хтось за спиною Равіса, після чого сокіл опритомнів і впав на тверду поверхню.

Равіс почав приходити до тями, спочатку він не розумів, що сталося, але потім зрадів, побачивши, що знаходиться на безкінечних сходах перед тими самим злощасними дверима у кошмар. У дверях стояв Каул та Міракс, вони не рухалися, складалося відчуття, що це просто статуї, кольорові копії справжніх істот.

Равіс розім’яв крила та підлетів до них – це без сумніву були Міракс та Каул, але вони були наче загіпнотизовані. Равіс заглянув у очі Каула і його почало окутувати туманом. Знову у кошмар?

 - Яка честь! Кракріс Роак переміг принца Акварії, та ще й так принизливо – знищивши його королівство!