Розділ 8 "Вони вижили"

Було близько півночі, а Сенко все не знаходив собі місця. Він дуже картав себе за боягузство. Якби він залишився в Храмі Марелії, то нічого не сталося б, навряд чи хтось осмілився напасти на нього там

 - Кожен раз одне й те саме, скажи, що саме я маю зробити, щоб перешкодити долі?! – закричав Сенко в повітря, - Ну звісно, ти ж приходиш лише в кінці...

Сенко бухнувся в крісло. Він був у розпачі: йому доводиться проживати це вже дванадцятий раз, не маючи можливість змінити майбутнє. Хоча, краще сказати, що така можливість є, адже тоді його б не повертали у часі, але він ніяк не може нею скористатися. Раптом у двері постукали. Сенко спочатку не придав цьому значення, адже подумав, що йому здалося, але потім вони прочинилися і показалася знайома руда голова.

 - Арино! – радісно вигукнув Сенко і кинувся до неї, - Я вже хотів було полетіти шукати тебе. Вибач, що змусив тебе йти сюди. З тобою все добре?

 - Майже, поки я сюди йшла зі мною трапилися дещо дивні речі. – Арина замовкла, згадавши Темнія, а потім продовжила, - Я пішла шукати цю Пустелю відразу після наради, під вечір я заблукала і не знала куди йти, як раптом, позаду з’явився Темній. Він сказав, щоб я не лізла не в свої справи і сказала тобі, що знову нічого не вийде змінити. Потім він зник...

«Може в ньому причина моїх невдач,схоже, що хтось повертає його теж назад. Так, цим пояснюється те, що гулони все раніше випереджають мене. І все ж, хто за цим стоїть?.»

 - ... а я пішла далі. Наближалася магічна буря, попереду показався покинутий будинок, я зайшла в нього і мене наче приспали. Я заснула і потрапила в туман. Там було якесь створіння, котре ліхтарем прибрало туман...

 - І ти побачила кімнату зі спогадами, вірно? – перебив Арину Сенко.

 - Так, але ці спогади були зв’язані лише з Каулом. – відповіла Арина, - Як ти здогадався?

 - Це твій мозок, я дуже здивований, що існує Радник, який не знайомий з розумовою магією.

 - Але ж розумову магію давно заборонили, останній, хто взагалі вивчав її був покійний Морган Гайт.

Сенко здивувався, в кожній часовій лінії він завжди робив так, щоб розумова магія не була заборонена, але зараз щось пішло не так. «Стоп, але як так сталося, я ж не пам’ятаю, щоб в цій часовій лінії була така заборона. Отже... Ні, невже Темній не подорожує в часі, а змінює реальність?! Гм, можливо, але такою силою не володіє ніхто крім...»

 - Ей, Сенку, ау! – перервала його роздуми Арина, - Ти що, заснув?

 - Га? А, ні, я просто задумався... Арино, а ти, випадково, не знаєш, де зараз живе Морган? Здається, він останній раз переїзджав в Марелію.

 - Ти не знаєш? Недавно Морган помер. Як нам сказав Лакс, він був убитий в поєдинку з учнем. Та й так він би не довго протягнув.

 - Учнем?! – не стримав себе Сенко.

«Морган повинен був померти, ба більше я йому про це сказав, але яким боком у нього з'явився учень?! А якщо і зацим стоїть Темній... Ні! Це точно не він... Темній тут маріонетка, я більш чим впевнений.»

 - Так, але це була учбова дуель, Міракс нічого не мав проти Моргана, він...

 - Я розумію, - перебив Арину Сенко, - просто був здивований. Арино, у нас зараз не так багато часу і я повинен тобі все розказати, сідай, - він показав рукою на вінтажне крісло.

 - Угу, слухаю. – відказала Арина.

 - І так, - почав Сенко, сідаючи в сусіднє крісло, - отже, чому я тебе не пустив до Монтейна... Ти вже чула від мене інформацію про Померлий Світ і, скоріш за все, тебе так же тягне до невідомого, як і мене і ти хочеш потрапити туди, вірно?

 - Ну звісно!

 - А ти не думала, які небезпечні істоти можуть там жити?

 - Тобто? Цей світ же спустошений, гулони заразили всіх Чумою Тенебрісу і ті, перетворившись на Темних Істот або були вбиті під час ВСС або ж померли самі по собі.

 - Не всі. Далеко не всі. Померлий світ, або як його ще називали, Кунабортіс, має доволі специфічну будову. На відміну від більшості світів, котрі представляють собою планету, що знаходиться в тривимірному просторі, Кунабортіс є чотиривимірною фігурою.

 - Зачекай, - зупинила Сенка Арина, - у мене є до тебе декілька питань: по-перше, хіба всі світи не є чотиривимірними – три виміри простора та один часу, по-друге, я, здається, розумію, що ти маєш на увазі, ти хочеш сказати, що Кунабротіс знаходиться не в чотирьох, а п’яти вимірах – чотири виміри простора та один часу. А по-третє, звідки ти все це знаєш?

 - Ну, почнемо з першого, усі так кажуть, але вони помиляються. Ми, в силу своїх можливостей, можемо бачити лише в двох вимірах, а третій досягається шляхом зорової ілюзії, тіней. Тому, всі, проводячи розрахунки та експерименти в пошуках четвертого виміру приходять до висновку, що це – час. Насправді ж, все влаштовано трішки складніше. Крім трьох вимірів простору існує ще декілька, точно сказати неможливо, адже ми існуємо в трьох вимірах простору, а тому заглянути далі – не можемо. Але це не означає, що інших просторових вимірів не існує, наразі я можу з упевненістю сказати, що четвертий та п’ятий просторовий виміри існують. Крім них є ще часовий вимір – той, який ми називаємо четвертим. Всі частинки третього виміру рухаються в ньому. Завжди. Крім цих шести вимірів, я точно можу сказати, що існують ще декілька. Істоти одного з цих вимірів знаходяться відразу в декількох паралельних всесвітах, тому бачать все, що трапиться зараз. Істоти іншого ж, бачать все, що траплялося, трапляється і траплятиметься будь-коли. Вони знаходяться відразу всюди і ніде. Цей вимір є останнім, який ми можемо уявити. Далі йдуть неосяжні нам. Навряд чи ти чула про такого письменника, як Говард Лавкрафт, чи не так?

 - Ні, не чула.

 - Так от, цей письменник жив у світі, який знаходиться від нас на відстані в майже 35 гігаквадритерраметрах, але він писав книги про істот з неосяжних нам вимірів.

 - Капець, у мене вже мізки плавляться, я, звісно, багато чого знаю, але таке навіть складно уявити. – сказала Арина.