Розділ 7 "Свідомий сон?"

Арина швидко попрощалася з Каулом і поспішила до виходу. Вставивши паличку у відповідний отвір, вона перенеслася назад до кімнати з гвинтовими сходами. Арина піднялася сходами і вибігла з Храму, але тут же зупинилася. «А де ж ця Пустеля? Ох, Сенко, не міг хоч напрямок надіслати, як я буду шукати її?»

Арина вирішила попросити допомоги у Каула, який щойно піднявся до Храму і вже збирався йти до Акварії. Він сказав, що ніколи не чув про таку. Арина, трішки розгублена і здивована, попрощалася з Каулом і стала. В одну секунду у неї в голові промайнуло стільки думок, скільки звичайна людина не могла й уявити. Вона перебирала різні варіанти, які іноді навіть доходили до абсурда. Але врешті-решт вона вигадала чудову, на її погляд, ідею. Якщо Сенко використовував шифр фамільярів, то, можливо, Равіс зможе чимось допомогти. Навіть якщо він і не допомагав Сенко, то він, напевно, знає де ця пустеля!

Арина хотіла вже переміститися до Надсвіту, але різко зупинилася. Перед її очами пронеслася фраза із повідомлення Сенко: «В Правобережному Монтейні небезпечно». Що ж там трапилося? «Якщо Сенко звідти втік, то й мені, напевно не слід туди вертатися. Але як же Равіс?»

Арина відійшла від Матриці і рушила до виходу з Храму. «Потрібно походити по Марелії. Люди тут є, тому не заблукаю. Та і хто-зна, може вони знають щось про пустелю». З такими думками Арина пішла світ за очі. Вона блукала аж до самого вечора, але не знайшла ні пустелі, ні людей. Дівчина вже почала трішки панікувати, адже вона заблукала і нікого, хто міг би їй допомогти немає поруч.

 - Ти надто жалюгідна. – раптом почула Арина за своєю спиною голос Темнія. – Перший і останній раз попереджаю, не лізь не в свою справу. І дружку своєму передай, що на цей раз він знову не зможе нічого змінити.

Арина заклякла від жаху, вона розуміла, що якщо Темній щось з нею зараз зробить, то ніхто не прийде їй на поміч. Вона хотіла повернутися, але страх не дав це зробити. Нарешті Арина набралася сміливості повернутися, та Темнія вже не було. Дівчина з подивом озирнулася, адже гулон не міг нікуди полетіти або відкрити портал, бо вона б почула.

Прийшовши в себе, Арина пішла далі. Тепер їй було ще страшніше, адже вона точно впевнена, що Темній стежить за нею. Здавалося, що навіть там, де зараз Сенко немає захисту від Темнія. З-за обрію насувалася грозова хмара, скоро повинна була початися магічна буря. Якщо вона зараз не знайде укриття, то може попрощатися зі своїм життям, адже магічні бурі знищували майже всю органіку, котра траплялася їм на шляху.

Буря підходила все ближче і Арина нарешті побачила будинок. Невеличка Хижка показалася за пагорбом. Арина поспішила до неї. Вона постукала у двері, але ніхто не відповів. Всередині не горіло світло. Арина штовхнула двері і вони зі скрипом прочинилися, відкриваючи Арині вид на темну кімнату. Дівчина зайшла всередину і огляділася. В пітьмі не було нічого видно, крім старенької свічки, що стояла на підвіконні. Арина запалила її за допомогою магії і єдину кімнату осяяло полум’ям. Виявилося, що свічка не звичайна, а магічна, тому і так яскраво сяє. Арина сіла на крісло, що стояло біля каміну. Вона хотіла ще роздивитися хижку, але щось ніби присипляло її.

Якась невидима сила склеювала повіки Арини, надавлювала на голову, створюючи відчуття втоми. Нарешті сон поборов дівчину, і вона заснула.

Арина прокинулася, але вона була вже не у хижі, а в тому самому злополучному місці, куди її відправили Темній з Ігніусом. На цей раз дівчина опинилася під ліхтарем, під яким заснула минулого разу, а той, що був у неї в руці зник. Арина підвелася і хотіла зняти ліхтар, але він наче був приварений до стовпа. Вона вирішила спробувати піти без ліхтаря, але туман зупинив її. Він став ще більш густішим і наче трішки відштовхував дівчину.

Арина вже було повернулася до ліхтаря, як боковим зором помітила силует, що прошмигнув в тумані. Вона не на жарт злякалася.

 - Х-хто тут? – з острахом запитала Арина.

Але ніхто їй не відповів. Дівчина не злякалась, навпаки, їй наче щось підказувало, що вона може не боятися цього створіння. Потрібно якось вибиратися, але без ліхтаря туману не пройти. Потрібно було щось робити, і Арина спробувала начаклувати магічне світло. Минулого разу коли вона тут була, палички не було поруч, тому дівчина не знала, як буде поводитися магія в цьому місці.

На превеликий жаль, як Арина й думала, магія тут не працює. Паличка лише викинула кілька різнобарвних іскор замість сяючої кулі. Арина повернулася до ліхтаря і побачила над ним проекцію сьогоднішньої наради, але картина була сфокусована на Каулі. Чому саме він? Арина не могла зрозуміти, що саме хоче сказати цим ліхтар. І взагалі, чи це місце не створено просто для її стримування?

 - Ahkaana ursaac goad. – промовило щосб за її спиною.

 - Ти хто?! – різко скрикнула Арина і повернулася на звук.

Позаду дівчини стояло якесь створіння. Воно було схоже на живого мерця. Перекошене обличчя дивилося на Арину білими очима, а руки тримали майже згаслий ліхтар.

 - Ahkaana ursaac goad. – повторила істота.

Арина стояла і нічого не відповідала. Це не те створіння, що було в тумані. Що воно хоче? Мова якась дивна, наче знайома, але не зрозуміла. Можливо воно зрозуміє стародемонський? Раніше ця мова була досить розповсюджена, а це створіння виглядає дуже давнім.

 - Flukrum xaah irsynde? – промовила Арина, але істота все так же стояла і дивилася на неї.

Нарешті створіння обернулося і махнуло рукою Арині, щоб та йшла за ним. Дівчина вирішила послідувати за дивним монстром. Ліхтар хоч і ледве жеврів, але відганяв туман набагато краще, ніж той, що був у Арини.

Створіння зупинилося підняло ліхтар і викрикнуло:

 - Foogh edull. – з цимим словами істота почала зникати, а туман навколо розсіюватися.

Тепер, коли нічого не заважало погляду, Арина змогла побачити безкрайні білі коридори, котрі відходили від кімнати, в котрій перебувала дівчина. Вдалині вона змогла побачити те місце, де вперше з’явилася, там так і залишився залізний стовп, на якому висів ліхтар.