Розділ 5 "Нічний кошмар"

 - ...а тоді ти мене гукнув і чари спали. – Арина завершила розповідати сьогоднішню і сторію і замовкла, погладаючи на Сенко.

Аерок сидів з закам’янілим обличчям і щось думав. Нарешті, він сказав:

 - Це погнано. – ледве видавив з себе Сенко, - Я навіть і не думав, що це зайде настільки далеко. Отже, ти кажеш, що якась істота керує Ігніусом?

 - Так, а від її голосу у мене навть мурашки по спині поповзли. – від згадки цього Арина здригнулася.

 - Добре, а тепер я розповім, що зі мною трапилося. Дивні речі почали коїтися ще до того, як я прилетів до тебе з записами. У мене від самого пробудження було таке ж відчуття, як і в тебе. Навіть один раз я падав без свідомості. Але потім все пройшло. Та щось не давало мені спокою, тому, після того, як я передав тобі записи, я полетів до свого знайомого, який завжди допомагав мені. Саме з ним я експерементував зі створенням матрицеподібного пристрою.

 - Вибач, я тебе переб’ю, - раптом сказала Арина, - можна я зараз відійду і пошлю Равісу сигнал, що знаходжусь тут? Він буде хвилюватися і шукати мене.

 - Не потрібно, я його попередив.

 - А, от як. – задумливо сказала Арина, - Тоді добре, продовжуй.

 - Отже, мій друг розповів, що в Вічному Архіві Метерулії була старезна книга заборонених заклять. Схоже, що вона випадково потрапила до звичайних з міфічної «забороненої секції». Там і було одне закляття, дія якого дуже схожа на наші симптоми. Його накладали гулони в часи Війни Семи Світів. І, власне кажучи, було теж вигадане ними. Називалося ж воно – «Чума Тенебрісу».

 - О, Боже... – Арина поблідніла, - Я знаю про нього. Невже, нас поглине темрява?

 - Напевне, ні. В нашому випадку, Темна Чума була накладена неповноцінно, тому, крім рідких випадків втрати свідомості нічого не буде, але, якщо ти кажеш, що разом з Темною Чумою тебе переслідують Червоні Очі, то я не впевнений. – Сенко зітхнув і продовжив, - Про всяк випадок, я зроблю якесь захисне заклинання, або зілля. Не впевнений, що це повністю захистить.

Сенко встав і запропонував Арині залишитися в нього, адже на дворі вже стемніло і було небезпечно виходити. Арина погодилася і Аерок пішов нагору готувати Арині постіль. Закінчивши, він покликав Арину, щоб показати де вона буде спати.

 - Ось, - сказав Сенко, вказуючи на розкішне ліжко з білосніжною периною та ковдрою, - тут будеш спати ти.

 - А ти тоді де? Я бачу тут лише одну спальну кімнату.

 - А я вляжусь десь на дивані. В мвоєму домі багато місць де можна добре виспатися.

Аерок усміхнувся і сказав, що піде ще трохи почитає книгу і ляже спати. Арина, яка була вже доволі втомлена, побажала йому надобраніч і, не роздягаючись рухнула на ліжко.

Цієї ноці Арина теж не змогла добре заснути. Хоча вона і була втомлена, та щось не давало їй спокою. Щось тут не так, але що? На цій думці, Арина вікрила очі і закричала. Прямо з кутка на неї дивилися дві пари очей – Очі радника Тенетії і очі Ігніуса. «Що вони тут роблять, а Темній, він то до чого?!»

Ігніус почав рухатися до Арини,. Дівчина не могла поворухнутися, її скував страх. Ось, він простягає свої червоні демонічні руки до неї. Раптом, Арина знову почала задихатися. Ігніус криво посміхнувся і прибрав руки. Темрява кімнати перед Арининими очами почала розсіюватися, перетворюючись на сірий туман. Більше не було ніяких стін, обмежуючих його доступ до Арини. Дівчина перестала задихатися і жадібно стала ковтати повітря. Нарешті надихавшись, Арина огляділася: навколо був непроглядний сірий туман, ліжко розчинилося і Арина сиділа на голій... підлозі?

Арина поводила руками по тому, на чому сиділа. Воно було гладке і таке ж сіре, як і туман. Не було зрозуміло що це, так само, як і не було зрозуміло де Арина. Дівчина встала і спробувала піти кудись. Кілька хвилин вона ходила по туману, а потім знову сіла і обхопила коліна руками. Де вона, що тепер з нею буде? «А Сенко?! – ця думка різко пронизала Арину, наче голка, - Сподіваюся, що зним нічого поганого не зроблять.»

Щось зашевелилося далеко в тумані попереду Арини. Вона подивилася туди. Там було світло. Арина різко піднялася і побігла туди. «Щоб воно не було, але це моє єдине спасіння.»

 - Ай! – скрикнула Арина від болю.

Щось не давало їй підійти до світла, яке було так близько. Тільки-но Арина намагалася пройти невидимий бар’єр, як її тіло починало боліти. Пекельний біль, порівняний з тисячами голок, котрі одночасно втикаються в тіло, пронизував її.

            Арина почала думати над тим, як їй пройти до світла, як раптом, за бар’єром почав вималюовуватися силует якоїсь події. Сім’я – тато, мама і дівчинка. Раптом розкривається розрив між світами, звідти виповзають темні істоти: Гулон, Темні створіння... Тато щось кричить жінці й дочкі і хапає меч, що стоїть у кутку. Мати хапає дочку, але вона виривається і біжить з магічною паличкою допомагати татові, але пізно.

 - Ні, я не хочу бачити це знову, ні! – закричала Арина і почала бігти назад.

Тепер перед Ариною постала інша картина: Знову дівчина – Арина з якимось чоловіком. До них підходить Гулон. Не дочекавшись продовження Арина знову побігла геть. «Чому я знову це бачу, чому?». Арина зупинилася, щоб перепочити, як перед її очима з’явилася постать Сенко. До нього підходить Ігніус, в руках у демона меч. Сенко починає відступати, але Ігніус кидається на нього і...

 - Але ж... Цього не було... – пролепетала Арина собі під ніс, - Невже... Ні, цього не може бути, це лише сон, а Ігніус і Темній мені лиш привиділися! Так, точно... – Арина сіла і заплкала. Ні, це не сон. Ігніус відправив її сюди, але для чого? Щоб познущатися, або... Інших варіантів нема. Він лише хоже подивитися на її страждання в цьому безкінечному місці.

Арина витерла сльози рукавом сорочки і встала. «Потрібно знайти те світло. Я пройду крізь бар’єр, навіть якщо буде пекельно боляче.» Арина побігла до світла, від якого кілька хвилин назад втікала, як опечена. Як і очікувала дівчина, бар’єр був на місці. Тому вона зібрала всю силу в кулак і пішла напролом. На її подив, біль стам менший і по мірі просування до світла лише зменшувався.