Розділ 4 "Ігніус"

Ранок для Арини почався з добрих новин. Сенко, не дочекавшись вечора, приніс їй записи. Ще б кілька хвилин і він не застав би вдома нікого, адже Равіс полетів по своїм справам тільки-но зійшло сонце, а Арина збиралася до школи.

 - Дякую, звісно, - сказала Арина захеканому через швидкий політ Аероку, - але наступного разу якось попереджайте, бо Ваші намагання можуть бути марними.

 - Добре. - ніяково посміхнувся Сенко, - Доречі, давай на «ти».

 - Давайте... Тобто, давай.

 - Ось і чудово, тоді не буду тебе затримувати, я полетів, бувай.

 - Бувай.

Арина попрощалася з Аероком і, закривши двері, пішла на роботу. Сьогодні був, на диво, чудовий день: на небі не було ні єдиної хмаринки, пташки, котрі повинні були відлетіти у вирій, цвірінькали на майже голих деревах.

Арина йшла по майже безлюдній доріжці. Був ранок понеділка, тому люди, ще не встигші відійти від вихідних, плелися по справам, наче сонні мухи. Арина сьогодні помітно виділялася від інших. Вона була наче світла зірка на темному тлі неба.

Арина підійшла до своєї школи. За кілька років роботи в ній вона досі не всю її вивчила, адже це була найбільша школа всіх семи світів. Це також була будівля, в якій знаходився Вічний Архів Надсвіту. Вічних Архівів, як і світів, існувало сім. Всі вони були побудовані в різні часи, але на них було накладене одне і те ж заклинання. Воно гарантувало безпеку записів, що знаходилися в архівах і створювало невидиму копію архіву, котра надавала змогу легко відновити оригінал при знищенні.

Продзвенів дзвоник на перший урок. Арина поспішила до входу. Хоч вона і трішки посварилася з директором, але це не відміняло те, що треба працювати. Дівчина побігла головним коридором, але несподівано з-за рогу вийшов директор:

 - Спізнюєтесь Брайлі, - він йшов непоспішаючи і тримав у руках ключі від кабінету, в якому Арина мала проводити зараз урок, - насупного разу, якщо Ви спізнетеся, Вас буде звільнено.

 - Вибачте, - пролепетала Арина, - більше такого не буде.

Директор зітхнув:

 - Ви мені це обіцяєте вже третій місяць. Ось ключі. - директор простягнув їх Арині, - І йдіть уже, я відкрив учням клас, щоб вони заходили.

 - Так, добре...

Директор зник, а Арина побігла в кінець коридора до свого кабінета. Наблизившись до нього, Арина почула шепіт із вбиральні. Це був Демон Ігніус, викладач Історії Інфернії:

 - Пане, Ви впевнені, що потрібно робити це зараз?

Арина зупинилася і прислухалася. Це було дуже підозріло – Ігніус точно щось погане замислив. І цей «Пан»... До радника Інфернії він так звертатися не міг, адже він такий же звичайний демон. Наскільки Арина знала, то Ігніус ніде крім школи не працював, тому вона відразу ж відкинула думку про минулого начальника.

До Демона звернувся  його «Пан», але Арина майже нічого не розчула. Через те, що діти в класі почали шуміти, до дівчини долинули лише уривки:

 - ... в Архів... знайти Заборонену Секцію... мою маску... знищити її та його...

Голос, який промовляв до демона був моторошним і у Арини пробігли дрижаки по всьому тілу. Вона вирішила, що зараз нічого більше не зможе дізнатися, тому, щоб випадково не буди поміченою Ігніусом, дівчина пішла до кабіету. Арина зайшла в кабінет і заспокоїла учнів. Це було зробити легко, адже, на відміну від інших вчителів, Арину діти слухалися найліпше.

Арина проводила цей урок як зазвичай, але у неї було якесь дивне відчуття. Воно було не схоже ні на що інше, що дівчина відчувала коли-небудь. Таке відчуття, ніби в твоє серце прокралося давнє, позабуте всіма зло, воно простягає свої темні пазурі до душі і зціплює їх...

Арині різко стало погано, вона сказала щось учням і вибігла в коридор. Побігти в туалет? Але ж там Ігніус. Хоча, можливо, він і не заподіє шкоди зараз. Все одно. «Що це зі мною?» - промайнуло в голові у Арини. У дівчини запаморочилося в голові і вона, марно намагачись вхопитися за стінку, впала на підлогу. В очах у Арини все потемніло і вона помітила червоні очі, що дивилися на неї з того місця, де повинні були бути двері до вбиральні.

 - Знищ її. Вона перешкода!

Раптом Арина відчула, що її хтось підняв і поніс. Не розібравшись хто це був, дівчина почала вириватися.

 - Відпусти мене! Ти не зможеш мене вбити! Я...

 - Ви зовсім з глузду з’їхали Брайлі!? – це був директор. Він робив обхід школи і помітив, що Арина впала на підлогу. Він ніс її до медпункту, як дівчина почала вириватися.

 - Пане Гілберт... Вибачте, я думала, що це не Ви...

 - Розкажете потім, що Вам приверзлося. Ви впали і вдарилися головою, я понесу Вас до Ебі в медпункт, вона огляне Вас.

Директор доніс Арину до медпункту, розповів медсестрі, що сталося і пішов по своїх справах. Медсестра оглянула дівчину і нічого, чрез що б Арини могла впасти не виявила. Вирішивши, що це було від перевтоми, медсестра залишила Арину у медпункті до кінця робочого дня, щоб та відпочила.

Наста вечір і Арина пішла додому. Після того нападу нічого більше не сталося. «Можливо те створіння хотіло мене вбити, але не змогло?» - думала Арина, - «Так, точно, прийшов же директор! Саме він і перешкодив його плану. Потрібно, щоб хтось завжди був зі мною. Так зменшиться ризик нападу.»

 - Привіт пішоходам! – раптом долинуло до Арини згори.

Піднявши голову вверх, дівчина помітила Сенко, котрий пролітав над нею.

 - О, привіт! А ти що тут робиш? – крикнула Арина в небо.

Аерок приземлився за кілька метрів перед Ариною і сказав:

 - Та ось, на роботу влаштувався...

 - І куди ж? – поцікавилася Арина.

 - ...в школу.

«Сенко влаштувався вчителем?»

 - Це чудово! – скрикнула Арина.

«Якщо він буде зі мною, то ризик померти зменшиться.»

 - Знаєш, - продовжила дівчина, - ці мною сьогодні дещо сталося... Можеш зайти до мене я тобі розкажу. Це дуже важливо.