Пролог

На вулиці темніло. Сидячи в хатинці, що знаходилася на невеликому виступі в скелі, сивий чоловік майже засинав в кріслі-гойдалці. На полицях стояли різнокольорові зілля в пляшечках, в кутку були підвішені трави, а на комині лежала кедрова магічна паличка. В двері постукали. Чоловік стріпнувся. «Хто може прийти до мене тут, в Марелії?!», - промайнуло в його голові. Він хотів встати і відкрити двері, але помітив тінь, що падала під вікна від величезних крил незваного гостя. В його очах застих жах. Гулон - єдине створіння, що лякало його протягом свого життя.

 - Впізнали, - прохрипіло створіння на вулиці, - так може впустите мене? Я вам нічого не зроблю, клянуся своїми Крилами та силою.

 - Почекай, - ледве вимомив чоловік, - зараз я дещо зроблю і заходь.

Він встав, але одразу же схопився за спину. Останнім часом йому дуже допікали ці старечі болі. Пересилюючи біль він взяв паличку і направив на двері. Істота за ними щось пробурчала собі під ніс.

  - Чейно. - Прошепотів чоловік, - Заходь.

Двері відчинилися і створіння зайшло. Це був Гулон – один з тих втілень пітьми, що народилися в Тенетії. Чорні крила, що майже завжди були розкриті, наразі були складені за спиною, а в руках він ніс дев’ятнадцятирічного хлопчика.

 - Він налетів на мене в Міжсвітті. Вилікуйте його, будь ласка. Він, напевне, не зміг впоратися з Чистою Матерією і сильно пошкодився.

 - Людина в Міжсвітті?! – Викрикнув чоловік, - Це неможливо! Як?!

 - Я не знаю, - сказав Гулон, - схоже на якийсь невідомий ритуал.

Гулон віддав хлопчика чоловіку в руки і пішов, залишивши всі клопоти на хазяїна хижі.

 - Гм, - бурмотів собі під ніс старий, втираючи мазь, - хто ж ти такий? Так ще й з блакитною кров’ю. Точно не з наших світів.