Привиди в мишачому королівстві

У Міри є мишка Піпішка. І ця мишка розповіла історію, яку їй самій розповідала її бабуся. Бабусю мишку звали Шишка. Тому що всі мишки були сірі, а у бабусі була біла плямка у вигляді шишки. Коли Шишка була ще зовсім молода, вона разом зі своєю родиною жила в одному  будинку. В тому будинку було багато  різної  їжі. І зерно, і борошно, і ковбаси, і сир. Тому, на відміну від інших мишок, родина Шишки  взимку була забезпечена і їжею, і житлом. Мишки в підвалі вирили нірку, а за кормом ходили в комору, яка знаходилася над підвалом. Ходили туди вони по черзі. Родина мишок була велика. Близько 20 мишей.   І от одного разу  черга йти за кормом випала молодому мишу , якого звали Тук. Тук весело побіг в комору, але дуже швидко повернувся звідти. Він прибіг захеканий і переляканий. Сказав, що в коморі поселився привид, який напав на нього. Старші миші посміялися з Тука. Сказали, що у страха великі очі. А мишка Шишка повірила Тукові. Тук був її другом. Йому було дуже образливо, що інші миші не вірять йому.  Шишка його заспокоювала і  попросила розповісти який із себе привид.

• Розумієш, Шишко, я навіть не розгледів того привида. Він накинувся на мене, як сіра тінь. Я так перелякався, що прожогом втік звідти.
• Тук, не переживай. Ми щось вигадаємо, щоб спіймати того привида
• Ні, ні, навіть не думай про це Шишко. Він такий страшний, що я,  навіть, коли згадую про це, весь пітнію від страху.
• Але ж Тук, якщо  привид стане нападати на нас, то що ми будемо їсти? Нам обов’язково треба  вигнати його з нашої домівки.
• Ти  говориш правильно, але це так страшно.

Після цієї розмови Шишка і Тук стали думати, як їм спіймати привида.

Протягом 3-х днів ще на двох мишей нападав привид. Після цього вже старі мишки не сміялися з Тука, а  зібрали всю родину і стали говорити про те, що треба переїжджати в інший будинок. Бо привид не дасть їм корму і вони пропадуть від голоду. Після цих зборів Шишка  позвала Тука і сказала йому:

• Тук, це ж наш будинок. Чому ми повинні йти звідси через якогось привида? Давай сьогодні вночі підемо в комору і розберемося з тим страховиськом.

Туку було дуже страшно. Але він хлопець, і показувати страх перед мишкою – дівчинкою було соромно.

• Добре – сказав він – візьмемо якусь зброю, ліхтарі  і в 12 годин ночі підемо полювати на привида.

Пізньої хмарної ночі, коли не видно було ні зірок, ні місяця, коли ніде не горіли ліхтарі, коли в усьому будинку вимкнули світло, Тук і Шишка тихцем стали пробиратися  до комори. Тук включив ліхтарик. Світло ліхтаря вихвачувало лише маленьку частину простору. Мишенятам здавалося, що там, де немає світла, літають страшні чудовиська, які підбираються ззаду і от от схоплять їх. Нарешті друзі добралися до комори. Тримаючись за лапки, навшпиньки мишки ввійшли в кімнату. Тук став направляти світло ліхтарика по всім закуткам.  Раптом із одного закапелку вилетіла сіра тінь. Тук завмер від страху. Шишка кинулася навперейми страшної тіні. Щось загуркотіло, світло ліхтарика вихопило білу хмарку, яка летіла від   великого короба, що стояв біля протилежної стінки. І тут… від того ж самого короба відокремилась біла тінь і полетіла на Шишку. Тук не міг дозволити привиду образити свою подругу. Він стрибнув між тінню і Шишкою і направив на привида ніж, який тримав напоготові. Привид  наштрикнувся на гострий ніж і раптом жалібно запищав так, як пищать маленькі мишенята. Тук і Шишка не очікували такого. Вони думали, що почують страшний рик від страховиська. А воно пищало так жалісно, що Шишка закричала на Тука:

• Не штрикай, йому боляче!
• Ти хто? – запитав Тук у привида.
• Я – кажан, а ви хто, і чому весь час не даєте мені спати, будите мене?
• Ти кажан?!!! – разом скрикнули Тук і Шишка. – А ми думали, що ти привид. Мишки хотіли переїжджати в інший будинок через тебе. Ти всіх дуже налякав.

Виявилося, що кажан восени залетів у комору і впав в зимову сплячку, зачепившись лапами за балку і повиснувши вниз головою. А мишки  декілька разів будили його.  Він спросоння, нічого не розуміючи, носився по коморі і лякав мишей. Коли прийшли Тук і Шишка, кажан знову спросоння почав літати по коморі і впав в короб з борошном, забруднився в біле і очманівши від страху полетів на Шишку. А далі мишенята вже знають як все було. Друзі вибачилися перед кажаном, що розбудили і налякали його. Пообіцяли, що будуть ходити в комору дуже тихо. Кажан, в знак дружби, потиснув їм обом лапки. На щастя, Тук не завдав кажану великої рани. У летючої мишки залишилася невелика подряпина, яка швидко зажила. Кажан знову повиснув на дерев’яній балці вниз головою і заснув, а Тук і Шишка побігли до себе в нірку, щоб розповісти всім мишкам про пригоду.

Як-то кажуть старі миші: «У страха великі очі»